Десять років сімейного життя впали в один момент, коли свекруха приїхала до нас погостювати. Ми з чоловіком перші кілька років старанно працювали, щоб взяти в іпотеку квартиру, а потім виплачували її. Я готова була заощаджувати на всьому, працювати на двох роботах, аби з’їхати на своє окреме житло. Коли цей момент настав, я зайнялася облаштуванням нашої нової двохкімнатної квартири.

На той момент свекруха залишилася жити сама. Її старший син одружився та переїхав. У нас народилася дочка, я пішла у декрет. Ніна Андріївна, свекруха, душі не чула у онучці, часто відвідувала, але ненав’язливо. Коли дитина підросла, вона сама запропонувала свою допомогу сидіти з онукою, поки я підроблятиму. Так минуло сім років щасливого життя.

Одного разу свекруха зателефонувала чоловікові, і вони мали довгу телефонну розмову. Як виявилося, її старший син розходиться зі своєю дружиною і тепер житиме у неї. Вона попросила у мого чоловіка позичити їй гроші, нібито на непередбачені витрати через його переїзд. Я була не проти, адже все-таки одна сім’я, та й вона нам дуже допомагає з дитиною.

Пізніше такі дзвінки з проханнями про гроші стали частіше, я висловила своє невдоволення. Ми хотіли поміняти машину і якраз накопичували суму. Чоловік сказав, що більше не даватиме в борг.

Кілька разів відмовивши свекрусі в грошах, я помітила, що її ставлення помітно змінилося. Вона вже не приходила до нас у гості та не так охоче брала до себе дитину. Я вирішила поїхати до неї та дізнатися, навіщо їй такі суми. Думала, може якісь проблеми зі здоров’ям, про які вона не хоче розповідати нам.

Зателефонувавши у двері, вона відчинила з явно незадоволеним обличчям. Я навіть не встигла переступити поріг, як Ніна Андріївна заметушилась і, не запропонувавши навіть чаю, сказала, що їй треба йти по справах. Які справи можуть мати пенсіонерка? Мене просто не хотіли бачити.

Вдома я спробувала поговорити із чоловіком, на що він просто відмахнувся. Мовляв, утомився на роботі, а мама просто брала гроші на дрібний ремонт та заміну сантехніки.

Через півроку чоловік приголомшив мене новою заявою, що мати та його брат поки що поживуть у нас. Виявилося, що його брат усі роки був затятим гравцем і примудрився набрати боргів та кредитів. Через це його дружина вигнала. Свекруха не могла платити всі позики та продала квартиру, але навіть цього виявилося замало.

На питання, де і як ми всі розмістимося у двокімнатній квартирі, він розлютився. «Не можу ж мати на вулицю вигнати!». Так наша квартира перетворилася на справжнє пекло для мене і стала нагадувати гуртожиток. Ми з чоловіком посварилися. Я пішла жити в кімнату з дитиною, він і його мати зайняли нашу спальню, а братові поставили невеликий диван на кухні.

Готувати та прати на всіх мені швидко набридло. Дитина пішла у перший клас, у мене робота, а вдома – повний хаос. Тоді я й заявила чоловікові, що коли ти так хочеш жити зі своєю мамою, то нехай вона тобі й готує.

У нас з’явилися окремі полиці в холодильнику, ми перестали навіть вітатися вранці. Кухня автоматично перейшла до влади свекрухи, де я вже не була господинею. Жаль дитину, яка опинилась у центрі конфлікту.

Я заговорила про розлучення. Тут уже втрутилася його матуся. Зі словами: «Хочеш жити окремо, з’їжджай!». Тобто, я ще маю піти з квартири, в яку були вкладені і мої гроші. Думки про розмін нашої квартири на дві однушки я відразу відкинула.

Змінити комфортну квартиру в хорошому районі на комуналку на околиці – не для цього я стільки років відмовляла собі у всьому. А щоби придбати нормальну квартиру, потрібна доплата. Необхідної суми я зараз не маю.

Я подала на розлучення та аліменти. Це й стало остаточною точкою у наших відносинах. Ми живемо в одній квартирі, наче чужі люди. Чоловік із братом може спокійно піти ввечері посидіти в барі, а я залишаюся у своїй кімнатці з донькою. Ні про яке особисте життя чи побачення навіть не йдеться. А мені лише 34.

Скільки я ще так протягну – не знаю. Іншого житла я не маю, батьківський будинок у селі ми продали, щоб купити машину. Я потрапила до пастки, яку сама так довго будувала.

КІНЕЦЬ.