Я сиділа на краю нашого старого, скрипучого ліжка, намагаючись зібрати думки.

У кімнаті було тихо, тільки за вікном лунали голоси дітей, що грали на подвір’ї.

У руках у мене були запрані пелюшки, які треба було розкласти.

Наші чотири дочки – це було моє щастя, але також і невимовне випробування для нашої родини.

“Олено, нам треба поговорити.

Про хлопчика,” – пролунав голос чоловіка, Олексія, за моєю спиною.

Він увійшов до кімнати і сів поруч.

Я глибоко зітхнула, поклавши пелюшки на ліжко.

“Олексію, ми вже говорили про це. Я не знаю, як ми впораємося з ще однією дитиною.

Фінансово і фізично це буде дуже важко.” Він узяв мою руку, його очі були сповнені завзятості.

“Я знаю, це непросто. Але уяви, як здорово було б мати сина.” “Олексію, але що, якщо це знову буде дівчинка?

У нас уже чотири дочки. Невже ти не щасливий з тим, що ми маємо?” — моє серце стукало, я відчувала, як гіркота підступає до горла.

Він помовчав, потім зітхнув. “Я люблю наших дівчаток, кожну з них.

Але я завжди мріяв про сина… Я думав, що ти зрозумієш мене.” Я подивилася на нього, намагаючись знайти правильні слова. “Я розумію тебе, любий.

Але мені здається, що ти не бачиш усієї картини. Нам потрібно думати про здоров’я та благополуччя сім’ї, яка в нас вже є.”

Олексій мовчки кивнув, його погляд був задумливий.

“Можливо, ти і права. Давай подумаємо про це разом і знайдемо рішення, яке буде найкращим для всієї нашої родини.”

Ця розмова змусила нас обох переосмислити наші пріоритети.

Ми вирішили відкласти це питання і в першу чергу зосередитись на тому, щоб забезпечити нашим дочкам все необхідне і дати їм усю любов, яку ми могли запропонувати.

КІНЕЦЬ.