Я, як і більшість дівчат, завжди мріяла про принца на білому коні. Родом я з села, з звичайної родини. Надзвичайних здібностей до навчання я теж не мала, зірок не ловила. Після школи я поїхала в місто поступати в училище, вчитися на перукаря. Після закінчення я швидко знайшла роботу і почала з задоволенням працювати. У мене це добре виходило, дуже швидко я назбирала свою клієнтську базу.

Колектив у нас був хороший. Зі мною в одній зміні працював Олександр, дуже здібний хлопчина, теж майстер-перукар, який подавав великі надії. Невдовзі ми почали з ним зустрічатися, навіть вже замислювалися про створення сім’ї. Але, одного разу до нас в перукарню зайшов Петро, він був віп-клієнтом. Молодий, доглянутий чоловік на шикарній іномарці. Не знаю чому, але цей чоловік звернув на мене увагу.

Після кількох зустрічей, я зрозуміла, що Петро – чоловік моєї мрії. Він володів привабливою зовнішністю і винятковими манерами. З ним я відчула себе справжньою принцесою. Мені заздрили всі дівчата. Мама не могла натішитися, що доля її доньки так вдало складається. Я без вагань розлучилася з Олександром, який благав мене не йти від нього. Я вірила, що лише з Петром мене чекає світле майбутнє, але якби я знала, як я тоді помилялася.

Все змінилося після нашого весілля. Петра наче підмінили, він почав себе вести абсолютно по-іншому. Він дозволяв собі кричати на мене, обзивати, говорити, що я “ніхто” і що він взяв мене практично з вулиці. Одного разу він навіть підняв на мене руку.

Потім стало ще гірше – чоловік почав затримуватися на роботі, він відкрито зраджував мені і обіцяв відправити мене назад в моє село, якщо мені щось не подобається.

Повертатися  додому мені було соромно, тому я терпіла. У мене дуже сильно погіршився стан здоров’я. На свого принца мені було противно навіть дивитися.

Так пройшло кілька років, я повернулася на роботу в перукарню. Там я познайомилася з клієнткою, яка вже багато років працює в Італії, доглядає за старенькими італійцями. Вона розповіла мені, що італійки дуже слідкують за собою, завжди ходять в перукарню, і піджартувала, що в Римі мені б ціни не було. Пообіцяла, що якщо я погоджуся, знайде мені на перший час і житло, і перших клієнтів.

І я, несподівано для себе, погодилася. Зібрала валізи, і поїхала. Марія, як і обіцяла, на перших порах допомогла мені з житлом. Першими моїми клієнтками були українки. Потім вони почали запрошувати мене до італійок, у яких працювали. Стареньким бабусям іноді важко ходити в перукарню, тому мої послуги на дому їх цілком задовільняли.

В Італії я пробула чотири роки. За цей час я навчилася сама дбати про себе і заробляти на себе. Чоловік подав на розлучення, але я зовсім цим не переймалася. З ним жити я більше не планувала.

Через чотири роки я повернулася додому. Заробивши трохи грошей, я мріяла відкрити свою перукарню. Якось я йшла по вулиці, і мене окликнув знайомий голос. Це був Сашко. І він був дуже радий мене бачити.

Саша розповів мені, що нещодавно відкрив свій салон краси. Почувши мою історію, він впевнено сказав, що це – доля і він більше ніколи мене від себе не відпустить.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.