Чоловік вирішив, що буде дуже класно, якщо його батьки переїдуть до нас. Ми ж сім’я, ми ж маємо жити разом. І моєї думки про це він навіть не запитав.

Ми п’ять років працювали, щоб накопичити на перший внесок по іпотеці на трикімнатну квартиру, бо хотіли, щоб у нас була своя спальня, була окрема вітальня та окремо дитяча.

Багато дітей ми не планували, просто я дуже хотіла особистого простору. У мене ще дві сестри є, а жили ми у двокімнатній квартирі, там було дуже тісно.

Тому я й вирішила, що коли у мене буде своя сім’я, то у нас буде все саме так – окремо спальня батьків, окремо вітальня, окремо дитяча.

Чоловік мене в цьому гаряче підтримував, правда, він більше схилявся до думки, що вітальня може стати окремою кімнатою для другої дитини, якщо ми на це наважимося, але я поки що далі однієї дитини не заглядала.

А тепер вже й одна дитина під питанням, як і наш шлюб взагалі. Тому що чоловік раптово вирішив перевезти до нас своїх батьків, щоби жити однією великою родиною.

Я проти свекрів нічого не маю. Милі люди, принаймні такого висновку я дійшла за той нетривалий термін, що ми спілкувалися особисто. Телефоном це зовсім інше.

Але це не означає, що з цими милими людьми я готова жити під одним дахом до кінця життя. У гості нехай приїжджають, і ми їздитимемо, а ось жити разом навіщо?

Про ймовірне поповнення ні я чоловіка повідомила, а він мене. Тільки це не те радісне поповнення, на яке зазвичай розраховують у сім’ях.

Ми тільки оформили іпотеку, купили квартиру, зробили там косметичний ремонт та переїхали, як чоловік мене приголомшив – батьки його приїжджають.

Я спочатку думала, що в гості, запитала, як довго вони будуть гостювати. А чоловік заявляє, що не в гості, а назовсім з речами вони до нас переїжджають.

– Сім’я має жити разом, – заявив мені він.

А потім почав розписувати, як у нас все чудово складеться. Батьки свою квартиру продадуть, з тих грошей ми зможемо іпотеку суттєво закрити, і навіть машину купити.

– А коли в нас з’явиться дитина, то зможеш на роботу вийти, а не чекати поки дитина в садок піде, батьки з дитиною впораються. Гарний план? – продовжував описувати “плюси” чоловік.

Жодного разу не гарний. Я не хочу, щоб мій дім перетворився на табір. Батьки та їхні дорослі діти повинні жити окремо, якщо ці діти вже створили сім’ю. Винятки можливі лише в якихось особливих випадках і як вимушений захід.

Чоловікові я сказала, щоб він дзвонив батькам і все скасовував, я не хочу так жити. Та й дві господині на одній кухні – це вогненебезпечна суміш.

Чоловік насупився, заявив, що нічого скасовувати не буде, бо батьки вже пакують валізи. Добре, звісно, але мене такий розклад не влаштовує.

– Ти просто себе накручуєш. нормально ми житимемо, тобі сподобається, – вмовляє мене чоловік.

А мені вже не подобається. Що за потреба всім набиватися під один дах? Був би будинок на двадцять кімнат — інша річ, а тут лише три кімнати.

Його батьки приїдуть – буде нас четверо, плюс майбутня дитина. А до свекрів ще й рідня постійно їздить, бо мають дуже міцні сімейні традиції. Мені ще натовпу родичів чоловіка не вистачає.

Я чоловікові сказала, що якщо його батьки переїдуть, я з ним розлучуся. Нехай тепер вирішує, що він хоче більше – жити зі мною чи зі своїми батьками.

КІНЕЦЬ.