Історія моєї подруги непроста. Можливо, комусь відгукнеться і хтось допоможе, хоча б порадою.

– Ось, як виростиш дитину свою сама – тоді і будеш думати про себе і своє особисте життя! – частенько чує від своєї матері моя подруга, 30-річна Валентина.

– Подякуй, що я взагалі тобі допомагаю в таких кризових і важких ситуаціях в твоєму житті.  Хоча взагалі не зобов’язана зовсім нічим.

Твоя власна дитина – лише твоя, я своїх вже виростила давно.

Моя Валентина росла без батька. Мама, дійсно, виховувала її одна, але практично всі спогади дитинства у Наталі пов’язані з її рідною бабусею.

Бабуся завжди сама забирала її після школи, годувала дуже смачними обідами, пекла пиріжки, сиділа поряд, коли вона занедужала, водила її в театри та на ялинки, навіть, коли доводилося економити на собі, допомагала вирішувати домашні завдання.

А влітку бабуся з онукою їхали на три місяці на дачу, взимку ходили в парк і на гірку, восени збирали листя і жолуді і майстрували костюми до шкільного осіннього балу.

– Валентина знову у тебе зараз? – дивувалися бабусині знайомі, коли думали, що дівчинка не чує їх.

– Ну-ну. А дочка твоя що, де вона зараз перебуває, що робить? Зовсім дитиною не займається, на матір зіпхнула, добре влаштувалася в житті, нічого не скажеш.

– А мені не складно зовсім, люблю онучку свою! – виправдовувалася бабуся.

– Ми з Валентиною моєю відмінно ладнаємо вдвох. Мені – тільки радість, що вона в гостях у мене, адже самотня я.

А дочку теж треба зрозуміти свою. Їй зараз особисте життя потрібно влаштовувати. З дитиною на руках цього не зробиш. Поки що вона молода, я повинна дати їй шанс знайти свою щасливу жіночу долю!

Процес “влаштування особистого життя” матір’ю розтягнувся на все дитинство Валентини, і особливим успіхом не увінчався. Жінка так і залишилася одна.

Бабусі, на жаль, вже не стало, а сама моя подруга повторює долю матері, на жаль: без чоловіка виховує свого єдиного синочка. Хлопчик недавно пішов у садочок, подруга відразу вийшла на роботу.

– Ну в тебе мама поруч живе, тобі пощастило! – кажуть Валі дуже часто подруги.

– Одній дуже важко зараз з усім впоратися.

З маленькою дитиною у наш час постійно потрібна людина під боком на всяк випадок. І це дуже добре, коли така людина поруч – рідна бабуся.

Валентина лише сумно посміхається у відповідь. Мама поруч – це, звичайно, добре, але не в їх випадку. Їх бабусі на шию не сядеш, у неї “своє життя”.

Щиро кажучи, Валентина і сама не хоче залишати сина зі своєю мамою. Адже і так робота з’їдає майже весь час.

Але часто трапляються ситуації, коли без допомоги просто не обійтися – наприклад, дзвонять з садочка в середині дня і просять забрати дитину, бо в нього температура. У таких випадках мати виручає її, звичайно, але скільки ж потім доводиться вислухати від неї доньці!

Ні про яке “особисте життя” Валентина, звісно, поки і не думає зовсім. У такому режимі познайомитися з чоловіком і обзавестися сім’єю їй дуже непросто. Залишити ж дитину ніде.

Ну на один-два рази можна домовитися з подругами, але це ж не вирішить проблему. Мати сидіти з дитиною, коли моя подруга не на роботі, не буде – це сто відсотків.

– Я свою дитину вже виростила! – каже вона Валентині щоразу, як тільки випаде мала нагода. – Твоя власна дитина – повністю твоя відповідальність і все.

Ну що за бабусі пішли? Раніше ніколи такого не було. Виходить, і зі своїми дітьми не особливо сиділа, і з онуками не хоче. Постійно говорить, що свою дитину ростила, як могла і донька у неї має все необхідне, а зараз хоче відпочити, тому Валентина про свого сина теж нехай подбає сама.

А може, мама Валентини дійсно права, тільки так і потрібно – дітей власних повинні виховувати лише їх рідні батьки, а не спихати всю роботу на дідусів і бабусь?

Джерело