Моя свекруха зараз ображена на мене і свого сина, тому що ми відмовилися купувати нові меблі у її квартиру, та не схотіли задовольнятися старістю, яку вона хотіла нам віддати.

Звичайно, я винна більше, адже цей мій згубний вплив на її сина, який забув, що мати його сама ростила і ночей не спала.

Насправді від такої пропозиції, що зробила нам свекруха, відмовилася будь-яка адекватна людина, а ми з чоловіком адекватні люди.

У нас із чоловіком нещодавно було особисте свято – ми закінчили ремонт у нашій квартирі. Вона, звичайно, іпотечна, проте своя.

Ремонт робили довго, бо більшість робіт доводилося заради економії робити самим, і робити не абияк, а якісно, ​​а це час, якого через роботу в нас майже не було.

До ремонту підходили відповідально. Вибирали шпалери, ламінат, плитку, малювали ескізи, як ми хочемо, щоб зрештою все мало гарний вигляд.

Ремонт зробили, тепер наступний етап – треба купувати меблі. Ми взагалі знаємо, що хочемо, але все одно треба їздити та дивитися, тому що наживо все виглядає зовсім інакше.

В одну з таких поїздок з нами напросилася свекруха, їй начебто якісь полички були потрібні. Гаразд, взяли її з собою без жодної задньої думки.

У магазині свекруха все охала та ахала, знайшовши “миленький кухонний гарнітур” або “чудовий диван”. На мій погляд, усе, що вона обирала, було безглузде, але я свої думки не озвучувала.

Ми з чоловіком шукали конкретні речі, тому ходили досить цілеспрямовано. Свекруха захоплювалася, а потім ходила за нами слідом, жахаючись, які дорогі меблі ми собі обираємо.

Ціни ж були середні. Просто ми собі обирали якісні речі, а не як свекруха “милі”. І скільки це буде нам коштувати, ми плюс-мінус уявляли.

Подивилися, що хотіли, зробили висновки, вирішили наступними вихідними з’їздити до іншого магазину та подивитися, що є там.

Свекруха після магазину запросила нас на чай, і ми поїхали. Всю дорогу слухали її захоплені промови про те, як їй сподобалися деякі предмети меблів, і як шкода, що вона не має таких грошей, щоб їх купити.

Вдома свекруха остаточно, мабуть, переконалася, що ми непробивні для натяків, тож почала говорити прямо.

– А давайте ви нові меблі купите мені, а я вам свої старі тоді віддам, – запропонувала нам свекруха.

І почала розповідати, що їй давно вже хочеться оновити меблі, але грошей у неї немає, а тут такий добрий варіант підвернувся.

– Я підрахувала, вийде, що вам так навіть дешевше вийде. Те, що хочу я, дешевше за те, що дивилися ви для себе, – дуже логічно заявила свекруха.

Можливо, я трохи різко, ніж треба, відмовила свекрусі, зібралася і пішла. Чоловік прийшов пізніше, тому що його обробляли “я тебе одна ростила, все для тебе, нічого собі дозволити не могла, а ти рідній матері не хочеш допомогти”.

У чоловіка вистачило мізків мені навіть не заїкатися про те, що пропозиція мами не така вже й неправильна. Інакше я б у ньому дуже розчарувалася.

Ось як собі свекруха уявляла ситуацію, коли ми могли б погодитися на таке? Ми робили ремонт, щоб потім притягнути туди її старі меблі?

Так заради цього ремонт можна було і не робити, якраз все б підійшло – старі шпалери під старі меблі.

Те, що вона за стільки років не змогла оновити меблі, то не моя проблема. Могла б взяти кредит та спокійно його виплачувати, син би допоміг.

Ні, їй саме тепер треба, і щоб ми їй все купили нове, а собі забрали старе. Три рази підкочувала з цим питанням, поки ми не купили собі меблі все ж таки.

Тепер свекруха на нас дуже скривджена. Мені здається, що образа посилиться, коли ми купуватимемо побутову техніку. Думаю, вона знову спробує вийти зі своєю “геніальною” пропозицією.

КІНЕЦЬ.