Толік маявся. Одружені вони вже 7 років. Як же добре все починалося! Симпатична молода дівчина, спільні інтереси, спільні цілі, здавалося, все життя попереду буде таке.

Народилася дитина. Толік радів. Син, спадкоємець. Але дружина стала невловимо змінюватися. Тепер вона постійно нервувала з будь-якого приводу, метушилася, бурчала на Толіка. То він холодильник не зачинив і пішов, то синові не купив кашку, то пішов на весь день, то світло в туалеті забув вимкнути, то не роззувся в передпокої, а на вулиці бруд.

Оля не працювала і все робила по дому. Ну й могла б зайвий раз підлогу вимити, подумаєш, не розумів Толік. Вона йому все це вимовляла, а потім тихенько плакала на кухні. А Толіку хотілося кохання. Він уже звик, що жінки про нього піклуються.

На роботі був жіночий колектив, тільки двоє чоловіків, Толік і начальник. Сім’я – це мати, сестра і дружина, яка чомусь перестала про нього піклуватися. Толіка це дуже дратувало. Йому хотілося не говорити з дружиною, а просто поставити її на місце. Гроші ж він приносить у дім.

Олі, мабуть, набридло робити домашні справи і з дитиною сидіти, вирішив Толік. Іллі вже 3 роки. Між Толіком і Олею вже немає ніякого кохання. Толік іноді дивився на дружину і не розумів, як він з нею одружився. Йому 35 років, а виглядає на 25. Ходить у спортзал, доглянутий, з гарною стрижкою, модно одягнений.

А дружина, сидячи вдома, зовсім розпустилася. Розтовстіла, волосся зачесане у хвостик, жодного макіяжу, манікюру. Та й пахне від неї, раптом зрозумів Толік. Дійсно, чим це від неї пахне, принюхувався він у кухні.

Дружина здивовано дивилася на нього.

— Це я котлети смажила, цибулею пахне.

— Це від тебе цибулею пахне вже, люба, йди хоч вимийся.

Толіку часом навіть не хотілося йти додому, щоб не бачити зайвий раз дружину. Він іноді брав Іллю і йшов на весь день до матері. Та стала на його бік. Невістку вона не любила і теж вважала, що та все робить не так.

Вона сама познайомила сина з молодою дівчиною, яка працювала разом із нею. Юля одразу сподобалася Толіку – саме те, що він завжди й любив. Доглянуте, підтягнуте тіло, гарне волосся і постійно посміхається. Вони почали зустрічатися. Дівчина охоче йшла на контакт. І Толік уже серйозно почав думати про те, щоб розлучитися, а з сином можна гуляти у вихідні. Удома на нього чекатиме молода красива дружина, мріяв Толік. Ідеально.

З Олею вони розлучилися. Мати поїхала на дачу, квартира звільнилася. Толік привів туди Юлю. Мати йому сказала – ти почекай одружуватися, придивися поки що. Він і придивлявся.

Наче повернулася молодість, його все влаштовувало. Юля не заморочувалася готуванням, вони купували їжу в кулінарії, посудомийна машина була, іноді вони ходили в кафе.

Як у 20 років, посміхався задоволений Толік. Із сином він зустрічався рідко у вихідні, гуляв із ним, із колишньою дружиною не спілкувався. Юля вилася перед ним кішечкою.

Квартира була скромна, але вона йому постійно говорила, що з милим і в курені рай. Не дуже-то вимагала грошей. Він із ніжністю думав про неї. Як же йому пощастило. Як чудово все влаштувалося. Яка дівчина, це ж ідеал! Все-таки треба б з нею одружитися. Але мати знову повторила – не поспішай.

Тільки він і сам подумав, що Юля ж йому може відмовити. Зарплата в нього не дуже велика, аліменти ще платить на сина, і не придумав нічого кращого, як сказати Юлі, що це не його дитина, а всиновлена, і від аліментів він, напевно, може якось відмовитися.

Юля байдуже все це слухала. Толік вирішив довести їй і кілька тижнів не зустрічався із сином, а потім Оля відвезла сина на дачу. Толік із Юлею теж з’їздили у відпустку. Повернулися, а за кілька днів Юля зібрала речі і з’їхала з квартири.

Телефоном сказала Толіку, що виходить заміж. Спасибі що надав житло на півроку, не треба було за квартиру платити.

Толік узагалі не розумів, що вона каже, як йому здавалося, вони кохали одне одного і все йшло до весілля. Вона ж така лагідна! Виявляється, Юля просто жила тут у нього безплатно, та ще їла й пила за його рахунок, сумно думав Толік.

Юля йому прямим текстом сказала, що з її даними вона гідна зовсім іншого чоловіка, принаймні більш забезпеченого.

Толік, який усе життя звик, що жінки про нього дбають, приділяють йому увагу, узагалі поникнув і за кілька днів вирішив відвідати колишню дружину. Та йому ніколи такого не говорила і по-своєму піклувалася завжди, з надією згадував він.

Він подзвонив у двері. Відчинила молода дівчина. У напівтемряві коридору він навіть не зрозумів хто це.

— А покличте Олю.

Дівчина розсміялася.

— Толік, ти ще й зором ослаб.

Він пройшов у квартиру, розгледів дівчину. Це була Оля. Струнка, з блискучим волоссям, в акуратному спортивному костюмчику. Вона весело сміялася.

— Ти все такий самий дурень, – ласкаво сказала вона, – ну проходь, чаєм тебе напою.

Толік як уже в чужій хаті пройшов на кухню. Він навіть став соромитися трохи своєї колишньої дружини. Ще після того ляпаса від Юлі не відійшов, а тут така Оля перед ним. І як у воду дивився. Оля накрила на стіл, поставила чай.

— Давай, Толіку, за мене вип’ємо. Адже я заміж виходжу.

КІНЕЦЬ.