— Андрійкові ніяк не щастить, нормальну дівчину зараз так важко знайти, – часто скаржиться моїй свекрусі її рідна сестра.

Я заміжня 3 роки, живемо з чоловіком у свекрухи і разом з нею. Нормально живемо, ніхто ні на кого не ображається. Та й за що нам ображатися? Ми з чоловіком вдячні його мамі за те, що пустила нас, за те, що допомагає з донькою, якій 8 місяців всього, за те, що ми збираємо гроші на своє житло.

Дрібні непорозуміння трапляються, але ніхто нікого не їсть поїдом, не виносить мозок. Свекруха відразу сказала, що буде на всіх готувати, завдання чоловіка – мити посуд, на мені – прибирання. Відступи з цих правил є, наприклад, якщо свекруха зайнята, то вечерю готую я і так далі.

Я вважаю, що мені з мамою чоловіка пощастило, свекруха про мене такої ж думки. У всякому разі, це її часта тема в розмовах із сестрою. Тітка чоловіка живе недалеко, вона вдова, тож заходить до сестри частенько скоротати вечір.

— Та я просто не розумію, – каже моя свекруха, – як притомні люди можуть не знайти спільної мови. Ну що нам ділити?
— Пощастило тобі, – погоджується тітка чоловіка, – і племіннику пощастило: знайшов хорошу дівчину, із золотим характером, працьовиту.

Але ж не всім так щастить. Нинішні дівчата в основній своїй масі такі ненадійні, меркантильні й розбещені. Їм що треба? Сісти мужику на шию і їхати. Працювати не хочуть, удома нічого робити не хочуть, діточок і то не прагнуть. А вже звички… Палять, п’ють, гуляють. Мене острах бере, як подумаю, що Андрій мій знайде подібну.

Андрій – двоюрідний брат чоловіка. Йому 30 років і він ще не одружений. Працює в барбершопі чоловічим майстром. Живе з мамою. Андрія я бачу рідше, ніж його маму, але бачу, знаю, чула його судження і прагнення.

— А з ким одружитися? – розводить картинно руками Андрій, – Усі нормальні дівчата заміжні, а хто залишився – це неблагонадійні.

Прямо хочеться запитати, а де був Андрій, коли всіх нормальних, на його думку, заміж розбирали? Але мовчу, навіщо мені загострювати стосунки.

До самого Андрійка у дівчат може бути тисяча претензій.

Почнемо з того, що заробляє юнак скромно, за роки, що минули з часів навчання, так і не купив нічого. Ні машини, ні житла, ні накопичень. По дому Андрій нічого не робить. А навіщо? Мама ж є. А якщо тітці треба щось, то як робочу силу вона племінника кличе, бо Андрійко цього не вміє, бо давно без батька росте.

Про те, що свекруха сина виховує взагалі без чоловіка, я мовчу. Але він чомусь усе намагається робити, а чого не вміє, прагне навчитися, кажучи, що нерозумно викликати майстра на заміну змішувача, якщо є чоловік у домі.

«Зараз в інтернеті знайду, подивлюся відео і буду пробувати», – так каже. І пробує, і виходить.

І про те, що кривляння Андрія мало схожі на поведінку чоловіка, я теж не кажу ні свекрусі, ні її сестрі. Ну от хоч що мені робіть, а Андрій, на мій погляд, узагалі не по дівчатах. Я допускаю, що робота в салоні накладає свій відбиток, але не настільки.

— Ніхто точно нічого не може сказати, – зізнався чоловік, – але мені теж здається, що дівчата не входять до кола його інтересів. Хоча… зустрічався він із дівчатками, була справа.

— Можна зустрічатися і для відводу очей, – каже моя подруга, – можливо, він і сам не усвідомлює. Так буває, от і загадує собі ідеали, які в житті не зустрічаються.

— Мені потрібна дружина порядна, красива, домовита, – міркує Андрій, – щоб готувала добре, інакше яка це дружина і господиня? Ну і ледарювати я дружині не дозволю, нехай працює, гроші заробляє, я що, за сім’ю один відповідати буду? Декрет? Так, я хочу дітей, парочку, можна і трьох. Ну і в декреті можна копієчку заробляти, нічого на шиї чоловіка сидіти.

Ну мрія, а не шлюб. Тільки я знаю, що такі особини жіночої статі в природі зустрічаються рідко. Щоб боса, в положенні і з товстою косою на кухні чаклувала з борщем. Та ще в цей же час няньчила колиску зі старшеньким. А ночами, вклавши Андрійка, заробляла б більше за чоловіка, попередньо відмивши квартиру до блиску.

Ах, так. Забула ще. Одна з вимог Андрія до майбутньої дружини така:
«Щоб теща в наші справи взагалі не лізла. Ні, навіть із дітьми нам допомагати не треба. Жінка має сама справлятися. Ну і маму мою дружина має поважати. Це навіть не обговорюється».

Кумедно після всього цього слухати ще й тітку чоловіка зі скаргами на те, що Андрійко ніяк хорошу дівчину не знайде:
— З якою не познайомиться, а в неї одразу запитання: а скільки заробляєш, а чи є машина, а чи є своя квартира? Тьху. У тебе немає подружки порядної?

Це тітонька до мене звертається. Ну що сказати, у мене відповідних для Андрійка дівчат немає. Та й були б, я могла б тільки відрадити вляпуватися в цю історію.

КІНЕЦЬ.