– А мені Орест на карту гроші перевів. Я ж його просила це більше не робити. Я ж працюю, ну скільки мені в тому селі треба, та й діти допомагають. Але цю дитину не переконаєш. Ну таким він хорошим виріс, – вихвалялася Наталя про мого сина.

Мені трохи гірко це було чути, бо мені син і гривні за все життя не перевів.

Так, може я і сама винна, але спокутувала і перед сином і перед Богом свій гріх.

Та, мабуть, цього таки не достатньо.

Ми з Наталкою сестри близнючки. Але не були ми схожі, як по зовнішності, так і по характеру.

Наталка в нас завжди була розумниця, я ж – хуліганка.

Наталя з хвостиками, бантиками, спідничками, я ж – коротко стрижена і в спортивних штанах.

Подруг в мене не було, я любила ганяти в м’яча з сусідськими хлопчаками. Наталя ж в той час читала книжки.

Так і вийшло, що в 19 років я повідомила батькам, що чекаю дитину.

Батько дитини відразу ж зник за горизонтом. І хоча цей Петро був з сусіднього села і мої батьки туди їздили – нічого з того не вийшло.

Оресту навіть два рочки не було, як я залишила його на батьків і подалася на заробітки. Я не була готовою до материнства, я не розуміла, що мені робити з дитиною.

Так мені було легше. Може і правда – я втекла від нього, бо вперше в Україну приїхала, коли Орест пішов в другий клас.

Я не відчувала до нього любові. Я бачила, як ніжно на нього дивиться Наталя, моя сестра, хоча на той час вона вже була заміжня і мала свою донечку. Жила вона від батьків по сусідству, тому мій Орест був під її пильним наглядом.

Де мене тільки по світу не носило за ці роки. Я шукала для себе кращого, а це і робота і любляче плече. Але щось мені в цьому плані не щастило.

Батьків наших вже немає. Мій син виріс, вивчився і також поїхав підкорювати світ. На даний час він зі своєю дівчиною живе і працює в Канаді.

Ми не спілкуємось. Я лише через сестру передаю йому вітання.

А недавно нам з Наталкою виповнилося 55 років.

Ми не святкували. Я просто ввечері зайшла до неї на чай.

Тут вона й поділилася, що отримала перевід на ювілей від мого сина.

Мені так прикро стало, бо я і копійко від рідного сина не отримала.

Так, я завинила перед ним, але я вибачилася і перед Орестом і перед Богом.

Якби можна було повернути час назад, я б не залишила його. В мене немає більше дітей і я б дуже хотіла знайти з ним спільну мову.

Я заздрю сестрі, бо мій син більше любить її, а не рідну матір…

Як мені ще випросити в сина прощення?

Джерело