– А мені, свахо, тих ваших вишень не треба! Я вас не просила мені відрами передавати, – замість подяки почула я у відповідь.

Ось і будь Іване добрий…

Я живу з чоловіком в селі. Тримаємо невеличке господарство, трохи городу маємо, ну і без саду не обходиться. Чоловік мій дуже любить займатися садівництвом. Що в нас тільки не росте.

Мій Степан знає, що і коли треба обрізати, підливати, підбілити, накрити листям. Сад, це його, ще одне дитя.

В нас всі дерева насаджені і “виняньчені” ним, деяким вже дуже багато років. А сорти в нас не звичайні, все він десь та й діставав те, про що інші мріють.

Живемо ми вже самі, обоє на пенсії. І син і дочка вже створили свої сім’ї.

Дочка живе в Канаді, а ось син в області осів. В них своя квартира, двійко діточок.

Свати мої живуть хоч і в своєму домі, та замість того, щоб якесь яблучко посадити чи черешню, вони різних кущів насадили, щоб сусіди менше до них заглядали.

Я для дітей завжди все сама консервувала. Як компоти, варення, так і огірки чи помідори. І сватам перепадає, бо скільки там нам обом зі Степаном треба. Всіх ділимо по чесному. Сваха завжди дякувала, а одного разу навіть невеличкий міх цукру нам привезла.

Я дякувала, звісно, бо цього продукту завжди треба, як і банок.

Цього року в нас дуже вродили вишні. Ну такий сорт хороший, солодкі, як мед.

Ми зі Степаном що могли, те позривали, лишилося на чубку.

Багато там було, та такі, як налиті, але нічого і шпакам потрібно щось їсти.

Я вже все в банки закатала і в своєму соці і варення, і в морозилку закинула, вже буде взимку до пиріжків.

А в понеділок прокинулася я зранку, бачу, що після негоди величезна гілка з вишень відламалася, та, що з самого верху була.
Ми ж з чоловіком майже два відра вишень з тих гілляк зірвали.

Я вже не знала, що з ними робити, ось і придумала, свасі передати.

– І на вареники будете мати і в банки закатаєте, бо шкода.

Я навіть знайшла хлопчину, який їм під браму ці вишні привіз, бо їхав якраз в їх район.

Я ж думала, сваха мені задзвонить, подякує, але від них ні слуху ні духу.

Та я в селі, вся в роботі, та й забула вже про ті вишні.

А ж тут, через три дні, заїжджає на подвір’я мій сват і з багажника дістає мої два відерка, повні моїх вишень…

Я чуть не плакала. Але ні, не так, з одного було надібрано з кілограмів два. Певне сваха і з’їла трохи і вареників таки наробила, бо знаю, що люблять вони зі сватом.

Ті вишні вже постояли, пустили сік, деякі підгнили.

Я набрала сваху, щоб вияснити все, а вона мені знаєте що сказала?

Що вона не просила так багато передавати і не знала зо з ними робити.

– У вас, свахо, такі компоти смачні виходять, я так не вмію. Краще ви зробіть.

Та я то зроблю, але де ж ти ці три дні була?

Так образливо стало, словами не передати.

А як би ви реагували на таку ситуацію?

Джерело