Так би хотів запланувати, то б так не вийшло. Сьогодні випадково в центрі міста зустріла двох своїх подруг, з одною, Надійкою, ми сиділи за одною партою.

Олена ж на рік від нас молодша, але жили ми на одній вулиці, тому в свій час дружили. Вже після того, як всі ми вийшли заміж, якось наші дороги розбіглися.

З того часу спливло багато води. Двоє з нас вже стали бабусями. І ось власне хочу розповісти про Надійку.

Живе вона в якомусь селі, куди свого часу пішла за невістку. Працює продавцем в крамничці, а так себе несе, ніби вона якась богиня.

Всі в трьох ми зайшли в кав’ярню на каву з тістечком.

Олена скромна жіночка, більше слухала нас з Надійкою. Я ж розказала, як і чим займаються діти, що онучці вже рік минув.
А ось Надя як завелася за свою дочку і онучку, якій шістнадцять виповнилося, що годі її було зупинити.

Якось зайшла мова за те, хто де за кордон їздив. Я ж була в Туреччині і в Єгипті. Олена також трішки з чоловіком мандрувала.
А ось Надійка ніде не була, але рот їй не закривався.

– А моя доця з онучкою недавно з Парижу приїхали. Ой, яка там краса. Я вам фото покажу. Дивіться, ось тут так, а це ось так.

Надя так хвалилася життям дочки і онучки, ніби то вона так живе. Ми і слова вставити не могли.

– Думайте, ніби то я в тому Парижі під Ейфелевою вежею сиджу, – сказала на кінець розмови Надя.

Ну такі все ж таки є дивні люди. Ніде не була окрім села і області, а розказує все так гарно ніби пів світу об’їздила. Ну як так може бути?

Я коли додому приїхала, то Олені подзвонила. Ми ще довго Надійку обговорювали. Мабуть, вона багато говорить про те, про що сильно мріє. Ми не маємо права її судити, але людина вона таки дивна.

А у вас є такі знайомі, яким рот не закривається? Як з ними спілкуватися?

Джерело