Я втомилася. Я вже 6 років чекала, коли настане час. 6 років я була немов на гачку. Мені зараз 33 роки і можете говорити що завгодно про годинник, але я хочу сім’ю і дітей. Хоча б одну дитину. І так, я вважаю, що інакше буде пізно.

— Та вже зараз майже пізно, – говорила мама ще кілька років тому, – висиджуєш свого Кирила, а в нього то одне, то інше. Я вважаю, що тобі давно пора прийняти іншу пропозицію, бо від Кирила за цей час ти так і не дочекалася рішучих кроків.

У мене був чоловік, йому 35 років, звуть його Кирило. Коли ми почали зустрічатися, всі навколо, включно зі мною, були впевнені, що ми ось-ось одружимося. Пристрасті кипіли, Кирило сам наполіг на тому, щоб познайомитися з моєю мамою, познайомив мене зі своїми батьками.

Ми мріяли, планували наше спільне життя, але не зараз, а трохи пізніше.
— Треба спочатку грошей заробити, житло купити, – казав Кирило, – ну яка сім’я і діти в орендованій квартирі?
— Дуже правильний і обдуманий підхід, – сказала моя мама, коли запитала вкотре про те, чи скоро Кирило поведе мене до РАЦСу, – надійний чоловік – це рідкість, такий усе для сім’ї зробить.

На той час ми зустрічалися вже трохи більше року. Хтось скаже, що замало, хтось вважає, що якщо через рік чоловік заміж не покликав, то вже й не покличе. Якось у нас із Кирилом розмова зайшла про накопичення, я запропонувала робити це разом.

— Будемо відкладати, – кажу, – а потім можна й кредит на житло взяти.

— Можна, – поморщився наречений, – але це на крайній випадок. Я вважаю, що чоловік має привести дружину у свій дім. Але навіть це зараз не головне, розумієш, мені таке місце запропонували… Там такі перспективи, але я маю бути зосереджений. Давай зараз не будемо забивати мою голову квартирами та іншим. Розумієш, Юлько, якщо все вийде, це забезпечить нас узагалі на все життя!

І потім ще кілька років я чула:

— Юля, проєкт, зараз горить проєкт, від якого все залежить, вибач, не можу зараз ні про що інше думати.

Я ображалася, переставала дзвонити, відповідати на повідомлення Кирила, а тижні за 2 він з’являвся з квітами, був попереджувальним, ласкавим, ніжним. Ми починали зустрічатися знову, їхали кудись відпочивати, чудово проводили час.

Через 3 роки від початку знайомства Кирило мені навіть каблучку подарував з офіційною пропозицією одружитися. Пропозицію я прийняла, але про подачу заяви – мовчанка.
— Довго він голову тобі морочити буде? – злилася вже мама, – Нині все можна онлайн подати, йому й на це часу не вистачає?
— Юлечко, – чула я від Кирила, – зараз на 3 місяці у відрядження з’їжджу, потім одружимося, обов’язково.
— Слухай, – кажу, – мені вже незручно навіть перед мамою, перед тобою самим, я нібито все одно нав’язуюся…
— -Та кинь ти, – і знову ніжності й обіцянки.

А потім також не було часу, потім Кирило квартиру купував і ремонтував, потім черговий проєкт горів.
— Не гай часу, – хитала головою мама, – подивися, скільки навколо чоловіків? Хотів би одружитися, одружився б уже давно. І відсутність квартири не завадила б, і кар’єру б спокійно робив одруженою людиною.

І я розуміла, що мама абсолютно права. Коли Кирило працював над черговим проєктом, що горів, який мав забезпечити наше безбідне спільне майбутнє, я познайомилася з чоловіком на ім’я Євген.

Женя не супер заможний, але цей романтик чинно і шляхетно, а за 3 місяці зробив мені пропозицію. Не можу сказати, що до нового чоловіка у мене якісь божевільні почуття, ні. Все спокійно, розмірено і надійно. Такий не передумає.

— Юлько, але ж його не можна навіть порівняти з Кирилом, – говорила подруга, – навіть зовні. Кирило весь такий статний, а Женя твій, вибач за прямоту, але простак простаком. І не дуже то й дотепний, і ніколи ніким він не стане.

Це я й сама розумію. Зате я згодна з мамою, що Женя стане прекрасним чоловіком, батьком і зятем. Він з тих, хто не заробить мільйони, зате потурбується про те, чи одягла я взимку на роботу теплий светр. Він не сипатиме жартами в компанії, не блищатиме інтелектом, зате подбає про те, щоб мені було зручно сидіти, щоб не дме з відчиненої кватирки.

— Є однокімнатна бабусина, – каже Євген, – є накопичень трошки. Поживемо поки що там, потім будемо своє житло купувати. У мене тут намітився варіант із підробітком, думаю, з дітьми тягнути не варто.

— Будеш потім шкодувати, лікті кусати, – кажуть подруги, коли поряд із Кирилом інша пожинатиме плоди того, на що ти так довго чекала. Адже ти ж не кохаєш Женьку, як так можна? Йти заміж без сильного почуття? За рік-другий він почне тебе дратувати, будем плакати та думатимеш про Кирила.

Не люблю, але поважаю. Пожинати плоди буде інша? Можливо, але в мене на той час уже, сподіваюся, буде дитина, сім’я, надійне чоловіче плече. Кохання? Можливо, воно прийде, поки мені ця людина приємна, у нас спільні цілі, ми бачимо майбутнє однаково.

Синиця в руці? Згодна. Але я занадто довго спостерігала за журавлем у небі. А він усе не приземлявся. Я прийняла пропозицію, розписуємося через 2 тижні.

А ви як думаєте, що краще? Кохання і перспективи? Чи так, як у неї з Женею: спільні погляди на сім’ю і жодних ілюзій? Чи є шанс на щастя? Чи Юля робить величезну помилку?

КІНЕЦЬ.