— Я не хочу до бабусі Люсі, – скиглить моя 6-річна донька, – не відправляй мене туди. Давай краще я до бабусі Марії поїду на вихідні.

Бабусею Люсею звуть мою свекруху Людмилу Вікторівну, а бабуся Марійка – моя мама Марія Іванівна. І Сонька не любить бувати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково.

Ми з чоловіком у шлюбі вже кілька років, обидва сільські, з одного селища під столицею. Обидва навчалися в Києві, де й познайомилися. Одружилися, спочатку нам вдалося купити кімнату на околиці, а потім ми її вигідно продали і зв’язали себе по руках і ногах іпотекою.

Зате своє житло. Ну майже своє. Ми багато працюємо, тому влітку на вихідні нам доводиться відправляти доньку в село, до бабусь, ми беремо підробітки. Але відтоді, як Соня почала чітко висловлювати свою думку і розумітися на деяких речах, вона категорично заперечує проти поїздок до мами чоловіка.

— Вона знову змусить мене город полоти, – плаче дівчинка, – і буде говорити, що мама в мене недотепа, а я маю вирости іншою.

— Що поганого, якщо дитина буде привчена до праці? – не розуміє мій чоловік, – Це теща потурає примхам Соні, а моя мати тримає все під контролем.

Ні, не погано, якщо дівчинка навчиться допомагати старшим по господарству, але не в такий спосіб: 6-річній дитині дають завдання – ось грядка, поки не виполишеш – грати не підеш. На мій погляд, це просто жорстоко. Дитина в цьому віці ще занадто мала, щоб не відриваючись полоти величезну грядку.

Та ще й вічні причіпки і моралі:

— Сиди і їж, хіба мало, що ти не любиш борщ, вся у свою матусю!

Мої батьки так себе не поводять, мама намагається зайняти і захопити онуку. Софія із задоволенням допомагає їй і курей годувати, і город поливати, хвалиться потім:

— А я сама цілу грядку квіточок посіяла!

Так, я намагаюся, щоб Соня частіше потрапляла до моєї мами, дівчинка сама так хоче. Але ця тема постійних конфліктів із чоловіком і його матір’ю. Від цієї лайки я втомилася, тому ковтаю клубок і збираю дівчинку до бабусі Люсі. Їй належить там провести 2 дні, а в неділю ввечері ми її заберемо назад у місто.

Коли ми приїхали по доньку, свекруха сказала:

— Сваха забрала до себе вашу дочку, у неї й шукайте. Ви потураєте примхам дитини і кого ростите, я не знаю. Вона абсолютно не вихована, втім, чого чекати! Я до неї з усією душею, а вона, як тваринка дивиться!

Більше нічого Людмила Вікторівна нам не пояснила і ми вирушили на інший кінець селища, до моїх батьків. Зустріла нас донька гучним плачем. Захлинаючись і гикаючи, вона говорила, що до бабусі Люсі вона більше не поїде, а якщо відправимо, то втече. Справу прояснила моя мама, яка і забрала Соню до себе напередодні ввечері.

— Я зайшла до свахи, хотіла Софійці пиріжків передати, пекла в обід. А там таке!

Виявилося, що свекруха в обід посадила Соню їсти борщ. Ненависний нашій дівчинці борщ з кропивою. Соня вичерпувала бульйон, відсуваючи м’яку варену масу. Їсть вона добре, але деякі страви просто не любить.
Та й із дорослими так буває, ми ж не їмо через силу те, що нам не подобається. Але свекруха так не вважала:

— Це корисно і смачно, тож будеш сидіти, доки все не доїси, – сказала вона онучці, – от Михайлик (онук свекрухи від доньки) все їсть, а ти вибаглива, виховала невістка на мою голову!

І дівчинка сиділа за столом 2 години. Вміст тарілки давно застиг ще більше, перетворившись на холодні помиї. Тоді бабуся Люся спробувала годувати Соню насильно, але дівчинка відштовхнула руку з ложкою ненависного варива.

— Ах так! – вигукнула свекруха, – ну що ж, зробимо так, як у селах завжди робили.

Мама чоловіка вилила вміст тарілки доньки за пазуху. У цей момент і увійшла моя мама. Вона не стала лаятися, просто відвела дівчинку до себе, заспокоювала її довго, разом вони відіпрали сукню, але, навіть коли донька лягла спати, вона ще продовжувала судорожно схлипувати.

— Більше моя дочка не поїде до твоєї матері, – з викликом заявила я чоловікові, – хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною. Але знущатися над дитиною я більше не дозволю.

— Не поїде, – несподівано погодився чоловік, – що я, доньці ворог чи що!

КІНЕЦЬ.