Хотілося мені помідори вирощувати, так так, щоб з них жити, щоб вони окупалися і годували нас. Мрія така у мене була і я не давала нею спокою чоловіку.

Я багато років мріяла про дачну ділянку, де можна було б посадити помідори. Була в мене така ідея фікс: я хотіла виростити сто сортів цього пасльону. Щоправда, знання про садово-городні справи в мене були суто теоретичні.

Виросла я хоч і не в місті, а в селищі, але звичайної для всіх місцевих мешканців ділянки у нас не було: і мама, і бабуся були типовими міськими жительками, які купували все в магазині.

2 роки тому мені виповнилося 45 років. День народження у мене на початку травня, і цього дня разом з букетом квітів чоловік мені підніс кілька лоточків із розсадою.

– Що це? – Здивувалася я.

– Це розсада помідорів. Ось тут «Бичаче серце», а тут – «Малахіт»! – гордо сказав чоловік. – А в машині є ще якісь, я тільки ці запам’ятав. Але вони підписані, не хвилюйся.

– Але де все це ми вирощуватимемо? У нас і балкон маленький, – сказала я розгублено.

– А це мій другий сюрприз, – відповів чоловік, витягаючи з кишені зв’язку ключів. – Я орендував будиночок із ділянкою на все літо, і ми можемо поїхати туди вже цими вихідними.

Сказано – зроблено. Цілий тиждень я провела на різних форумах городників, з’ясовуючи у досвідчених огородників, як правильно висаджувати розсаду.

Раннього суботнього ранку ми завантажилися в машину, весь багажник якої був заставлений різноманітними ємностями з майбутніми помідорами. На щастя, дорога виявилася недовгою: наша нова дача була всього за 40 кілометрів від наших Черкас.

Будиночок виявився саме таким, як я й уявляла: маленький, одноповерховий, але з усім необхідним і величезним, навіть гігантським за моїми мірками огородом у 25 соток.

На ділянці росли пара великих ялинок та кілька плодових дерев. Але головне – там була просто величезна теплиця, де можна було висадити усі 15 подарованих чоловіком сортів.

Розібравши речі, я вирішила відразу зайнятися тим, про що так довго мріяла, – висаджувати помідори. Не розписуватиму весь процес, скажу лише, що все це зайняло обидва вихідні дні.

До кінця неділі я відчувала шалену втому, яка, втім, не затьмарювала радості від здійсненої мрії.

Я працюю з дому, а ось чоловік ходить на роботу щодня. Тому ввечері в неділю він поїхав додому, а я залишилася на дачі насолоджуватися свіжим повітрям та новопридбаним статусом дачниці. І потягнулися стандартні городні будні.

Крім помідорів я нічого саджати не стала, але й з ними було достатньо роботи: прополоти, полити, удобрити, підсапувати і купа інших справ, які мали забезпечити мені гарний урожай.

Через якийсь час мені знадобилося поїхати до міста на кілька днів. Повернувшись, я насамперед зайшла в теплицю і помітила на листі коричневі плями.

З форумських розмов я знала, що це фітофтора, і почала боротися з нею народними засобами, про які дізналася там же. Боротьба далася мені дуже нелегко, часом хотілося здатися і кинути на все, але все ж таки перемога залишилася за мною.

У роботі і помідорних клопотах минуло літо, і настав час збирати врожай. На жаль, з якоїсь причини не всі мої кущі дали плоди, але й того, що мені вдалося зібрати, вистачило, як то кажуть, з головою.

Моя важка праця окупилася – того року мені вдалося замаринувати помідори, зварити пасату і навіть зав’ялити їх, заливши оливковою олією. Щось ми з’їли самі, щось віддали дітям – словом, різною помідорною продукцією ми були забезпечені.

Наступного року ми взяли ту саму дачу. Я обрала сорти, які минулого року дали найбільший урожай, і засадила ними теплицю. Те літо було аномально спекотним, тому мені довелося попрацювати ще більше і поливати помідори двічі на день – добре, що на ділянці була власна свердловина.

Але біда прийшла звідки не чекали: коли стало трохи прохолодніше, я поїхала додому на пару днів, а того ж вечора нашою місцевістю пройшов справжній ураган з градом.

Перше, що я побачила, коли повернулася на дачу, – перевернута теплиця. Я підійшла до місця, де вона стояла, і відразу розплакалася: майже всі мої кущики були побиті градом, і лише приблизно десятку вдалося якимось дивом вціліти.

Але найприкріше було те, що врожай того року обіцяв бути багатим. На щастя, конструкція теплиці була практично цілою, і стараннями місцевих умільців її поставили на місце.

Але наприкінці сезону, на жаль, мій помідорний улов був зовсім скромним, і про ніякі консервації навіть не йшлося. Просто їли помідори свіжими, на стільки їх було не багато.

Ближче до нового дачного сезону чоловік вирішив зі мною серйозно поговорити. Він сказав, що цей будинок виставили на продаж і є можливість купити його за цілком підйомну для нас суму.

Я задумалася: все ж таки витрата серйозна, та й свій будинок – це набагато більша відповідальність, ніж знімний. Я попросила у чоловіка час на роздуми.

За тиждень роздумів я погодилася на покупку будинку. Однак у мене була одна обов’язкова умова: цю теплицю ми прибираємо і купуємо рулонний газон.

Я не була готова знову побачити результат своєї праці, занапащений вітром і градом, а газонній траві подібні катаклізми не страшні.

– А як же помідори? – спитав чоловік. – Ти ж так мріяла про них!

– А помідори ми купимо, – відповіла я. – На форумі, де я дізнавалася про городні хитрощі, є люди, які продають навіть більше, ніж 100 сортів. А по грошах, я порахувала, те саме й вийде.

– А на місці теплиці ми поставимо басейн! – радісно вигукнув чоловік.

Що ми і зробили. І все літечко в ньому плюхкалися.

Джерело