– А чому я повинна свої гроші вкладати в квартиру, яка навіть тобі не належить, мовчу вже про себе, Іване?, – почала я обурюватися. – Та твоя мама, якби мала хоч трохи совісті, то б не на себе вже її переоформляла після чоловіка, а відразу на сина.

– Ой, не починай. Мамі ще сімдесяти немає. Вона молода і здорова.

– Отож бо й воно… ще нас переживе, – сказала я, але вже про себе, бо як-не-як, а вона мама мого чоловіка. Ще образиться.

Мій чоловік вже був одружений. По молодості все вийшло не обдумано, але маємо те що маємо і в попередній сім’ї в нього два сини рік за роком.

Свою квартиру, так вже вийшло, він повністю віддав колишній і дітям.

Сам Іван пішов жити на орендовану. Але якось він за п’ять років зміг наскладати на однокімнатну в не дуже хорошому районі.

Щоб не було знову “волокіти” в разі розлучення, свекруха цю його квартиру оформила на свого чоловіка, батька Івана. Той проти не був, бо і справді від розлучення ще не отямився.

В цю ж квартиру він і привів мене, як законну дружину.

Я спершу навіть не знала, що квартира по документах на свекра. Завжди Іван казав, що його, я й не уточнювала що й до чого.

Але тут халепа, свекра раптово не стало. Лише після цього я й дізналася всю правду.

– Синок, завези мене в адміністрацію, бо мені потрібно спадок переоформити з тата на себе.

Я була спантеличена, що квартира належала свекру, але тепер ще більше обурена, бо свекруха замість того, щоб на Івана все оформити, на себе документи “тягне”.

Я нічого не кажу, нехай хоч до ста років живе, але для кого ці всі проблеми? Для чого? Невже не легше все відразу на Івана оформити, він же за неї заплатив, вона по праву його. Я ж не кажу на мене, на сина…

Але ні. Свекруха думає, що вона ще геройка, і проживе ще о-го-го! Та дай Бог, повторюсь, але наше життя таке непередбачуване.

Якщо щось трапиться, то на цю квартиру стільки квартирантів назбирається, що не відженеш і все буде законно. Та перша дружина відразу з синами прибіжить, і шматка свого не упустить.

Але добре, я змирилася, але вмиваю від цієї квартири руки, бо пахне тут “смаженим”.

Але недавно знову ця тема підійнялася.

Мої батьки продали добрий кусок паю і дачу. Гроші планують віддати мені, бо я їх єдина дитина.

Цих грошей, якщо трішки докласти, вистачить на перший внесок іпотека. Але чоловік вперся рогом.

– Яка іпотека? Щоб все життя її виплачувати? В нас є квартира, чим тобі ця не підходить?

– Не підходить все. І район не з найкращих і місцезнаходження і до роботи далеко і будинок старий.

– Ой, теж мені принцеса знайшлася…, – відповів мені Іван. – Давай ці гроші вкладемо в ремонт. Зробимо все по-сучасному, як ти хочеш. Сантехніку поміняємо, натяжні стелі зробимо і меблі, саме собою обновимо.

Але чоловік не розуміє, що я не хочу вкладати свої гроші в квартиру свекрухи. Я не знаю що ця жінка завтра заспіває.

Як мені бути? Я не хочу втрачати чоловіка, але і жити за його правилами я не хочу.

Як бути з тими грішми і не зруйнувати сім’ю?

Джерело