– А що, цієї четвертинки цибулі і морквинки не можна було додати до супу?, – обурювалася я, коли мама одягла фартушок і почала господарювати на моїй кухні.

– А що, воно тобі мішає? Чи їсти просить? Нехай собі лежить. Завтра буду перці фарширувати і використаю решту. Треба, Соломіє, вчитися економити. Я з господарством вже все, сил більше працювати важко в селі немає, – відповіла мама.

Але я не знала тоді, що мене чекає до кінця тижня.

Я з чоловіком живу в місті і поки на орендованій квартирі. Ми двоє працюємо і навіть з дітьми вирішили трішки почекати, щоб доробитися до першого внеску іпотеки.

Мої батьки живуть в селі. До цього року тримали і корову і поля багато. Я сильно допомогти не могла, бо працюю з чоловіком навіть у вихідні інколи. А коли і трапляється вихідний, то ми також люди, які хочуть відпочити.

І ось тиждень тому, мама вирішила нас з Владом провідати в місті. В неї були заплановані деякі візити до лікарів, ось вона і поєднала приємне з корисним.

Але я вже сім років, як не живу з мамою. В мене вже сформувалась своя думка щодо харчування і щодо того, як вести побут.

Моя мама трохи “плюшкін” (до речі, як це слово буде українською? Бо щось не знаю)

Квартира орендована, тому я намагаюся тримати в ній саме необхідне, щоб в разі чого “легко” переїхати.

І взагалі, я повна протилежність мами. В мене немає в квартирі нічого зайвого. Скажу більше, якщо я віддаю потребуючим одяг чи щось інше, то від цього наповнююсь такою енергією, що готова гори звернути.

Я люблю, щоб в холодильнику було необхідне, те саме і в морозилці. В шафі лише той одяг, який я точно ношу і буду носити.

Чоловік мене повністю підтримує. В нас в цьому плані повний мінімалізм.

Але мама вирішила мені навести в “квартирі” свої порядки.

Відкриваю холодильник, а там пів цибулинки і морквинки.

Коли я запитала що це, мама сказала, що так як ми живемо, не економлячи, ми ніколи на квартиру не наскладаємо.

Потім в нас почали збиратися баночки у кладові з-під варення і томатної пасти.

А після шкарпетки чоловіка, які я викинула, бо там дірка, опинилися знову в шафі – заштопані.

Моя мама ще не така старенька, як ви собі подумали, але веде себе так, наче їй дев’яносто.

Але сьогодні мама мене геть вивела з себе.

Вареники люблю і я і мій чоловік. Я їх ліпити не маю коли, тому зазвичай купую вже готові.

Ось я попросила маму наліпити і насушити, щоб потім декілька днів було що смажити до золотавої скоринки. Ох, як же я люблю смажені вареники, а ще зі сметанкою…

Наліпила мама багато. І все б чудово… відкриваю холодильник… а там в невеличкій тарілочці чотири ложки картоплі, яка залишилася…

– Мамо, а що, не можна було в ці останні вареники положити чуть більше начинки, щоб ось це не засихало в холодильнику?, – запитала я її.

Мама ж замість того, щоб прийняти моє зауваження, вирішила на мене образитися.

Ну не люблю я ось цих частинок чогось в холодильнику.

А як ви до цього ставитесь? Невже я хочу від мами так багато?

Джерело