Зовиця зображує поранену в серце трепетну лань, свекруха з виглядом всесвітньої скорботи тисне чоловікові на мізки, а я від усього цього цирку в шоці.

Моєму чоловікові сорок років, мені тридцять вісім, а зовиці тридцять два роки. Ми з чоловіком одружені вже десять років. У нас є дитина, свої справи та турботи.

Усі ці десять років чоловік спонсорував свою сестричку. Спочатку вона отримувала другу вищу освіту, за яку взялася відразу після першої.

Про роботу там і не йшлося. Свекруха розкудахталася, що дівчинка надірветься, якщо і вчитиметься, і працюватиме. Варіант із заочною освітою ні свекруха, ні зовиця не розглядали.

– Яка може бути освіта, коли студенти ходять лише на сесії? Фікція це, а не навчання, – морщилася свекруха, а зовиця з важливим виглядом хитала головою.

За великим рахунком, нас навчання золовки взагалі торкатися не повинно, особливо її друга вища. Достатньо того, що мій чоловік їй перше сплатив.

Але тут був фонтан зліз у чотири струмки, слова про те, що ось був би живий батько, він би обов’язково свою дівчинку вивчив, а матері доведеться продати квартиру, але заради щастя доньки вона на це піде.

Я не вірю, що свекруха реально продала б квартиру, бо тоді їй із донечкою не було б жити. Але щоби закінчити цей цирк, чоловік погодився.

Мені таке рішення не сподобалося, але чоловік запевнив, що на три роки його запалу вистачить, а до магістратури сестра не піде. Я вирішила змиритись.

Зовиця отримала другу вищу. По першому вона філолог, по другому – психолог. Але щось роботу за фахом вона так знайти й не змогла.

Чотири роки шукала, продовжуючи сидіти у мого чоловіка на шиї, але робота все вислизала з її рук. Пряма якась всесвітня змова проти однієї конкретної особистості.

– Зараз у пристойне місце без знайомств не влаштуєшся, – зітхала свекруха.

Так, ну так. Нам же з чоловіком роботу на таці подали. Ми ж не бігали співбесідами, не шукали нічого. І одразу ще й зарплати добрі призначили. Напевно, ми маємо якісь важливі знайомства, тільки ми про це не в курсі.

Але врешті-решт зовиця влаштувалася. Тільки це не вплинуло на наше фінансове становище, бо зарплата була дуже маленькою, бідній дівчині було не вижити.

– Ось вона зараз досвіду набереться, знайде краще роботу, – пророкувала свекруха, але віз і нині там.

Тільки тепер золовка щосили чекає підвищення. Років зо два вже чекає, хоча як вона влаштувалася на одну посаду, так там і сидить. Але раніше вона не чекала, а зараз зайнята, чекає.

Я вже встигла в декрет сходити, вийти з нього, а зовиця так само отримує копійки і трясе гроші з мого чоловіка. І мене ця безстрокова благодійність уже дістала.

Чоловік уже сприймає як належне, що з його зарплати пристойний шматочок йде не його дитині чи дружині, та навіть не мамі, яка для себе нічого не просить, а зовиці, якій тридцять два роки.

Я вирішила поставити це питання руба. Десять років утримувати дорослу бабу – це вже в жодні рамки не лізе. Чоловік звик, а мене це дратує.

Має дві вищі освіти, які вона сама обрала, працює не за фахом, отримує копійки і сидить на філе рівно, бо є добрий братик, який башляє.

Змусила чоловіка сісти і підрахувати, скільки грошей витрачено на його сестру без урахування освіти вже після того, як вона вдруге відучилася. Чоловік порахував та вразився.

Пообіцяв, що розбереться із цим питанням. Судячи з реакції свекрухи: розібрався. Вона прилетіла до нас додому і стала обурюватися, що мій чоловік чинить не по-братськи.

– Як вона на одну свою зарплату житиме, ти подумав? – умовляла вона мого чоловіка.

Скромно! Хай заміж виходить, чи роботу міняє, чи апетити свої нехай притримає. Тоді все буде добре. А то знайшла шию та їде.

Мати чоловіка переконати не змогла. Він пояснив, що він має свою сім’ю, про яку він повинен піклуватися.

– Я розумію, що ми тобі більше не сім’я, я все розумію, – голосом трагічної актриси повідомила нам сама зовиця.

Загалом цирк по всіх напрямках. Свекруха одна каже, зовиця жертву з себе показує, але сенс єдиний – їм треба, щоб мій чоловік і далі бавив їх грошима. Але все, лавочка зачинена. Досить їхати до Раю на чужому горбу, приїхали до станції “Злізай”. Нехай свекруху свою “принцесу-королеву” заміж віддає, не нам одним із нею мучитися.

КІНЕЦЬ.