– А як ти думала, я свого сина голодним залишу на два місяці? Такого не буде. Ти ж свого сина пильнуєш, догоджаєш. І я те роблю.

– Ірино Іванівно, а нічого, що моєму сину чотири, а вашому майже сорок? Нічого вас не бентежить?

– А діти в любому віці для батьків залишаються дітьми, – відповіла мені свекруха.

Тиждень тому я спакувала речі свої і сина і поїхала в село до своїх батьків. Як і кожна мама я хочу для дитини кращого.

Оскільки море нам поки не світить, вирішила я відпочити з дитиною в селі, де свіже повітря і велике подвір’я, де можна скільки хочеш їздити на велосипеді чи просто гратись у пісочниці, яку для онука змайстрував дідусь.

Чоловіку 38 років. В Києві у нього робота, тому поїхати з нами Мирон не міг. Я ж працюю “в телефоні”, тому можу хоч на край світу, аби інтернет був і світло, звісно, в наш час.

Мирон прекрасно знав наші плани і підтримав мою ідею, бо також хоче, щоб син відпочив від метушливого міста.

Не скажу, що Мирон великий повар, але щось елементарне, таке як гречка з котлетами, які я заморозила, чи навіть борщик, зварити вміє.

Так, коли я в домі, він нічого не хоче робити, але коли прийдеться, то дає він собі раду з тим “господарством”.

Тому я за чоловіка не хвилювалася. Перед виїздом зварила каструлю борщу, накрутила голубців і заморозила два пакета котлет. Вже на перший час буде, ну а там – не маленький, приготує собі, що захоче.

Але сталось все не так. Ще тиждень не минув, як я “вияснила”, що в нашу квартиру з Вінниці переїхала на час моєї відсутності свекруха.

Ви знаєте, здивувало ще те, що ні вона, ні Мирон мені в тому не зізналися, хоча я телефонувала Ірині Іванівні і вітала її з днем народження. Була тишина. А вже коли я Мирону подзвонила на вайбер, то все тайне відкрилося.

Під час розмови я помітила, що на підвіконні замість одного кактуса, в мене появилось ще чотири горщики з якимось “лабаззям”.

Я з тих людей, які не люблять квітів в горшку і ви знаєте, вони мене також не люблять, бо не ростуть.

– Мироне, а ну дай но мені телефон Ірині Іванівні. Хочу їй дещо сказати, – звернулася я до чоловіка, після того, як побачила це оновлення на підвіконні і про все догадалася.

Мирон же подумав, що я про все знаю від мами і віддав їй телефон.

– А ви що в нас, мамо, робите? І чому свої порядки наводите?

– А в хаті без квітів якось дуже сумно, і кисню бракує. А якщо ти про те, чому я тут, то це не має бути для тебе дивиною. Ти поїхала майже на два місяці. А хто про Мирончика подбає?

– Мирончик не дитя мале, щоб про нього дбали!

– У дітей немає віку. Поки батьки на цьому світі, вони для нас діти.

І ось два місяці моя свекруха буде ґаздувати в моїй з чоловіком квартирі. Я навіть боюсь подумати, що я побачу в ній окрім старих горшків і квітів…

А що б ви робили на моєму місці? Чи нормальна позиція свекрухи в такому випадку?

Джерело