– А що ж я такого поганого зробила, сину? Та це ж заради твого ж блага. Бо що ж би ти бідненький робив, якби ви з Надею розлучилися? Та обцибушила вона тебе на раз-два-три. Ти чужу дитину ще й на себе взяв. Воно тобі треба було? Виховували ми тебе з батьком, виховували, а тепер ось так ти нам віддячив, – сказала свекруха.

Людина геть не розуміє, що своїм вчинком зруйнувала відносини не лише з внуками, а й з єдиним сином.

Але найцікавіше, що у всьому цьому свекруха винить мене.

Я вийшла заміж вперше у дев’ятнадцять років, але шлюб не вдався. Коли Каріні було два рочки, ми розлучилися.

Другий мій чоловік вже був інший. Він показав, якими мають бути справжні почуття.

– Надійко, ти сенс мого життя! Я кохаю і буду кохати тебе завжди, а твою донечку прийму за рідну, – говорив він.

Але якщо чоловік мою Каріну полюбив, то свекруха з першого знайомства показувала своє невдоволення.

– Ну невже такий красень, як ти, не міг взяти в дружини собі гарну і “не ношену курточку”? Тепер до вісімнадцяти ти повинен чужу дитину на собі тягти. Он, Каті, сусідки нашої, дочка, вродлива, розумна, а головне, без причепа. Але ж ні, такі тобі не підходили, – говорила щоразу свекруха, вже навіть після того, як ми розписалися.

Жили ми окремо. В мене своя двокімнатна квартира. Ми ж розуміли, що цього мало, бо планували спільну дитинку.

Ми запланували, що за два роки прискладаємо певну суму і будемо розширятися.

Так все і сталося, а додало нам прискорення і те, що я дізналася, що чекаю дитинку.

Правда, з перших тижнів мені легко не було.

Покупку квартири спершу на себе взяв чоловік. Але коли мені знадобилася допомога, він попросив деякі питання вирішити його мамі.

Я часто лежала в клініці, тому і за дочкою потрібен був нагляд і за мною.

В свекрухи на диво все легко виходило. Квартира, яку ми обрали, вже майже була в наших руках. В квартирі вже був косметичний ремонт, тому ми б без проблем переїхали.

На останньому місяці свекруха щаслива повідомила, що ми власники красивої квартири і що можна переїжджати. Але коли чоловік попросив привезти йому всі документи, виявилося, що квартира оформлена на мою свекруху.

– А як ти хотів? Щоб та тебе обцибушила з тими дітьми при розлученні? В цій квартирі твоїх грошей більше. Плюс врахуй ще й те, що ти її дитину годуєш. Та твоя дружина тобі ще й доплатити повинна.

Нашій донечці Марічці вже вісім місяців. Ми досі живемо в моїй двійці. А що свекруха? Ні онучки ні сина вона після цього дня не бачила.

Чоловік попросив її переоформити все на нього, але мама відмовляється, бо той ніби молодий і нічого в тому житті не розуміє.

Ось і виходить, що квартира, яку ми купили, пустує, а ми в чотирьох тулимось в моїй двокімнатній.

– Це твоя дружина винна. Якби вона не пхала носа в цю квартиру, то б жила в ній приспівуючи, просто без прописки.

Я не знаю чим закінчиться ця історія, але точно знаю, що цю жінку я на свій поріг не пущу.

А як би ви реагували на таку поведінку свекрухи?

Джерело