Моїй хресній не сподобалось те, що я шукаю заклад, куди хочу прилаштувати свою маму.

– А як ти хотіла? Це ж твоя мама. Мусиш доглядати!, – сказала мені тітка, коли я розридалася їй в слухавку, що вже не маю сил і думаю над тим, щоб призначити маму в будинок для літніх людей.

Мій тато був військовим. Рано вийшов на пенсію. Гроші в них з мамою були. Але щоб хоч чимось допомогти своїй дитині, то ні.

– Олег сам собі ради дав і з навчанням і з квартирою. І ти значить зможеш, – сказав тато, коли я спершу думала-гадала, куди ж поступати, а згодом і де жити.

Батьки сказали, що я доросла, що якщо мені все готове “до рота” покладуть, то нічого я сама робити не буду.

З того студентського часу і почалось моє важке життя.

Батьки не цікавилися де я живу і з ким. Вони своє діло зробили, до шістнадцяти виростили.

Спершу я винаймала невеличку кімнатку, а точніше, кладовку, зі своєю однокурсницею. Навчаючись на медсестру я також підробляла офіціанткою.

Я бралася за любі роботи, тільки щоб не просити грошей в мами і тата. Вони ж в той час мандрували Одесою, Карпатами і іншими містами.

Мама казала, що молодість в неї пролетіла без тата, бо його “кидали” туди-сюди, і що тепер вони нарешті почали жити. Мама практично ніде не працювала. Тато був ревнивим, тому не дуже вона довго засиджувалася на таких роботах як продавчиня чи нянечка в садочку.

Я вивчилася, пішла на роботу, а згодом і здійснила свою мрію, закінчила медичний університет і стала лікарем кардіологом.

Вийшовши заміж прожила з чоловіком навіть не рік. Розлучилися, бо не сходились характерами, дітей в нас не було.

Мені вже за сорок п’ять. Я досі самотня, але маючи свою квартиру і чудову роботу, я змушена жити з мамою, яка сама себе вже не може обслужити.

П’ять років тому не стало тата. Я з мамою провела його в останню путь. Брат в той час був за кордоном і навіть тисячки не перевів на прощання, хоча завжди підтримував батьків і казав, що я сама повинна всього добиватися, як і він свого часу.

Але то таке, гроші на той час в мене були. Просто до того, що після відходу батька мамі ставатиме все гірше і гірше я не була готова.

Моя хресна мама, рідна сестра моєї мами сказала, щоб я забирала її до себе, бо хоч вона і живе в одному містечку з сестрою, але допомагати не буде.

– Для того ми тих дітей і приводимо на світ, щоб було нас кому в старості доглянути.

В мене нема свого життя. Точніше, воно є, це моя робота. Але мама в такому стані, як вона є, не вписується в моє життя.

Кожного разу я не знаю чого від неї чекати. Вона на вигляд та і взагалі, здорова людина, але може протерти чистим рушником унітаз, або ж моєю новою футболкою з шафи протерти пил.

Мама нічого не готує, хоче щоб я їй у всьому догоджала і прислуговувала. Вона хоче жити так, як жила раніше з татом. Але я не тато! Я людина, яка хоче влаштувати своє життя.

Я не відчувала від неї ласки – ніколи, а тепер маю присвятити цій людині своє життя.

Я сказала хресній, що розглядаю варіант з будинком для літніх людей, але та сказала, що справжні діти так не роблять.

Як мені бути?

Джерело