Бабуся спочатку вмовила переїхати до неї, щоб їй допомагати, а тепер заявляє, що я їй за кімнату платити маю

Я одразу не хотіла до неї їхати, але мама вмовила. Бабуся вже старенька, їй потрібна допомога, а там, дивишся, і квартиру на мене перепише.

У мене сумніви щодо цього плану були одразу. У бабусі є улюблений онук – син старшого брата тата. Ось йому вона квартиру та відпише. Та навіть не в цьому річ.

У бабусі завжди були напружені стосунки із нашою родиною. Тато вирішив одружитися з моєю мамою, яка бабусі не подобалася зовсім.

Бабуся батькові про це сказала, але тато її слова проігнорував, чим смертельно образив владну бабусю. Вона навіть на їхнє весілля не прийшла.

Зі мною у бабусі теж все було не так просто. Мене завжди порівнювали із сином старшого татового брата. Дядько одружився на схваленій бабусею кандидатурі, тому і дитина в них вийшла на диво, не те, що я.

– Ох, все обличчя в ластовинні… Вигляд одразу такий сільський. Ну, це в тебе, звісно, ​​від матері, у нашій породі таких немає.

– Всі дівчатка як дівчатка, а в тебе завжди ноги все в подряпинах, з хлопчиками завжди бігаєш. Не дівчинка, а буревій у спідниці! Ну та за такої матері про яке виховання може йтися!

– Скільки ж у тебе трійок! Ти ж нікуди не вступиш, ким ти працюватимеш? Що, тобі мати не змогла пояснити, що освіта зараз на першому місці?

Завжди й в усьому я була гірша за двоюрідного брата. Він, як і його батько, бабусі суперечити не сміли, там вся родина перед нею навшпиньки ходить.

Бабуся завжди наголошувала, хто в неї у більшому фаворі, і якщо з дитинства мене такі порівняння якось зачіпали, то потім я вже перестала на це звертати увагу.

Звикла бути в бабусиних очах найневдалішою, тому її раптова пропозиція переїхати до неї жити була дуже несподіваною.

Як тільки у мене з’явилося право голосу, я всіляко обмежувала своє спілкування із цією жінкою. Далі за офіційні свята наше спілкування не йшло, а особисто я до неї їздила тільки на її день народження, щоб відбути обов’язок.

Вона й сама не виявляла бажання ближче зі мною спілкуватися, а тут така пропозиція – приїжджай жити. Я тоді дуже здивувалася.

На той момент я жила вже окремо від батьків, бо у нас двокімнатна, а в мене підростає молодший брат, він зараз у сьомому класі.

Так у батьків своя кімната, у брата своя, всі задоволені, а якби я повернулася після університету додому, то відразу стало б тісно. Та й відвикла я жити з мамою під одним дахом.

Я мамі розповіла про бабусину пропозицію жартома, щоб посміятися, але раптово мама порадила мені цим запрошенням скористатися.

– Роки йдуть, вона не молодшає. Дійшло, напевно, що не можна так ріднею розкидатися. Вона вже старенька, їй потрібна допомога по дому, так що було б непогано, якби ти до неї переїхала.

Ще мама сказала, що я зможу так збирати на своє житло, що теж зайвим не буде. У бабусі трикімнатна, місця всім вистачить, тож пропозиція з розряду “треба приймати”.

Я повелася на її умовляння, швидше за все, основним стало те, що так я зможу збирати на своє житло. Віри в те, що бабуся так змінилася, що свою квартиру відпише мені, у мене не було.

І правильно, що не було, бо через п’ять місяців після того, як я переїхала, бабуся заявила, що я маю тепер платити їй за кімнату.

Спочатку все було непогано. Бабуся мене особливо не діставала, а від мене потрібно тільки ходити в магазин і допомагати з прибиранням, та й вислуховувати її довгі розмірковування, як невдало одружився мій батько.

З кожним днем ​​бабуся мала до мене все більше претензій. Я й ходжу гучно, і вранці на кухні гуркочу, і повертаюся додому пізно.

Мене вся ця обстановка вже почала нервувати. Таке відчуття, що я сама до неї напросилася, а вона мене милостиво терпить.

А нещодавно бабуся заявила, що я й так тут живу на всьому готовому, тому маю платити їй за кімнату, яку вона мені виділила. Тільки це все неправда, тому що я вношу половину за комуналку та купую продукти та інше для дому. На якому “всьому готовому” я тут живу?

Та й кімнату мою можна назвати суто умовно, бо бабуся не стала звідти забирати речі та постійно туди ходить за своїми потребами.

Платити бабусі я нічого не стала, того ж дня зібрала речі та переїхала до подруги, а за тиждень зняла собі житло.

Бабуся тут же нажалілася всім родичам, що я невдячна, кинула літню жінку, а вона там мене так обходила, так турботою оточила, та і взагалі розраховувала на мене.

Але тут навіть мама сказала, що я правильно все зробила, тато ж здивувався, що я взагалі стільки протрималася, він думав, що я втечу раніше.

Щось мені підказує, що через пів року я знову отримаю пропозицію переїхати жити до бабусі, але цього разу я на таке вже не поведуся. Нехай улюбленого онука до себе підселяє, а я й сама проживу, бажано десь подалі.

КІНЕЦЬ.