Ми з чоловіком разом вже 20 років, у нас чудова сім’я. Але коли ми з ним познайомилися, і вирішили одружуватися, його батьки відразу стали проти нашого шлюбу, тому що я була старшою від Руслана на 4 роки, і вже мала дитину від першого шлюбу.

Проте, цей факт мого майбутнього чоловіка не лякав, на відміну від його батьків, він не бачив в цьому ніяких перешкод, тому всупереч їхній волі він зі мною одружився.

Пропозицію Руслана я прийняла відразу. Я раділа, що на мене звернула увагу хороша людина. Моя мама теж проти була. Вона вважала, що я не маю з ним пов’язувати своє життя, бо він молодший. Та й навіщо я йому з дитиною?

Я ж розуміла, що Руслан мене любить, до того ж, він чудово ставився до Оленки. Забирав її із садка, любив проводити з нею час. Якби ми йому не потрібні, то він не робив би цього.

Я вийшла заміж за Руслана, і не пошкодувала про це жодного разу. Після нашого одруження чоловік став справжнім батьком для моєї донечки, і це для мене було найважливішим.

Руслан робив із нею уроки, ходив на батьківські збори. Часто робив для Оленки пікніки, які вона дуже любила. Незабаром дочка почала називати його “татом”.

На жаль, спільних дітей у нас з Русланом не було, я з певних медичних причин не змогла більше народжувати.

Через це свекруха ще більше мене не злюбила, і стала називати порожньою. Це мене дуже засмучувало. Руслану теж було прикро. Він звів своє спілкування з матір’ю до мінімуму.

Минали роки. Оленка виросла і поїхала вчитися в обласний центр. Там вона познайомилася з своїм майбутнім чоловіком і вийшла за нього заміж. Зараз у них є двоє діток. Але вони досі орендують житло, бо своєї квартири у них немає.

У мого чоловіка є спадковий будинок в селі, кілька років тому він дістався йому від бабусі. Ми цей будинок здавали одним людям в оренду.

А якось свекри зателефонували і запросили Руслана до себе на серйозну розмову. Їх цікавило, що він збирається робити з будинком, одержаним від бабусі.

Він сказав, що здає його і продовжуватиме здавати. Потім подарує дочці або своїм онукам. Можливо, продасть. Точно не визначився ще.

– Яким ще онукам? – розізлилася його мама. – У тебе немає ні доньки, ні онуків, – стала вона його картати. – А чужим людям нашу власність я тобі не дозволю віддати, бо в нас є рідні племінники, які мають проблеми з житлом. Ось їм потрібно допомогти, бо саме так буде справедливо.

Руслан абсолютно не поділяв думку своєї мами, бо вважав Оленку рідною донькою, а її дітей – рідними онуками. Тому він сказав, що не має наміру нікому віддавати будинок. Племінники самі можуть вирішити свої проблеми. Вони мають батьків, які теж можуть допомогти.

Свекруха не чула його. Твердила, що він має подарувати хату старшому племіннику, а молодшому дати грошей, щоб він поїхав на море. Ось це правильно, вони справжні родичі.

Руслан стояв на своєму, вони самі можуть заробити на свої потреби. Він же не має жодного відношення до них. Тоді свекруха заявила, що він їй більше не син.

Руслан не засмутився. Тільки вирішив нагадати, що мати сама відправила його доглядати бабусю. А могла це робити його старша сестра. Було б вірно. Але її мати берегла. Тому він має повне право на цей будинок.

Через деякий час він подарував цей дім нашій доньці. Оленка не стала його продавати, а разом з чоловіком облаштувала там дачу для відпочинку. Ми теж туди залюбки приїжджаємо.

Батьки з ним не спілкуються, племінники також. Батьки переписали все майно на сестру. А це немало, бо у них у власності був великий будинок, квартира, машина і гараж, і все це дісталося зовиці.

Свекри вважають, що зробили все правильно, мовляв, провчили сина.

Мені прикро за чоловіка, адже він не отримав від своїх батьків нічого. Я ж вважаю, що вони вчинили дуже неправильно, адже чужих дітей не буває. А яка ваша думка?

Джерело