Вирішила під час відпустки тата побачити, до мами на цвинтар заїхати, у рідних краях побувати. Якщо приїжджаю, то в тата зупиняюся. Квартира, де живе тато, наша спільна.

Мами немає вже шістнадцять років. Тато одружений другим шлюбом одинадцятий рік. Поки ми з татом жили вдвох, він нікого до будинку не приводив.

Коли я поїхала вчитися, батькова пасія тут як тут! Спільної мови я та Наташа не знайшли відразу. У неї був малий син, в початковій школі навчався.

Коли я приїхала додому, щоб відпочити, там була божевільня. Нова господиня, безглузді правила, батько, що світився від щастя, син Наташі його вже татом почав кликати.

Заради щастя тата я заткнулася. Більше надовго додому не їздила. Іноді, тільки в гості на день, або два.

Поки я навчалася, то познайомилася з молодим чоловіком. Він зробив мені пропозицію, і я вийшла за нього заміж. Ми взяли іпотеку, і невдовзі у нас з’явилася дитина.

У мене добрий чоловік, у нього класні батьки. Свекор, не рідний тато моєму чоловікові, а вітчим, але якщо подивитися на їхні стосунки, то цього ніколи не скажеш – у всьому вони ладнають.

Якось я пішла в чергову відпустку, а чоловік працював, бо відпустки в нас не збіглися. Я свекрам зателефонувала, щоб вони дитину до себе забрали. Сама купила квиток, та виїхала на маленьку батьківщину!

Насамперед зайшла до тата додому. Вдома нікого не було, всі на роботі, а син Наташі на навчанні в іншому місті був. В душ сходила, переодяглася, та на цвинтар з’їздила.

Потім подругу відвідала, тож до тата повернулася вже ввечері. Він удома був, а Наталка саме з роботи прийшла.

– Завтра у Наталки день народження, сорок п’ять років. У ресторані будемо з гостями Наташу вшановувати. Приєднаєшся? – Запитав тато.

Я подумала та погодилася. Поїли, попили, поговорили, Наташа до когось пішла за якоюсь сукнею. Батько подиміти вирішив, мене з собою на балкон покликав. Почав розмову про квартиру.

– У вас є житло, живете добре. Син незабаром додому повернеться, дружину в будинок приведе. Хочемо з Наталкою будиночок купити, придивляємося, а квартиру синові віддамо.

– І? – Запитала я, хоча вже зрозуміла, куди тато хилить.

– Напиши дарчу. Якщо хочеш, то можемо викупити твою половину, але тоді без будиночка. Краще дарчу. Якщо згодна, то Наталці завтра скажемо. Це буде їй найкращий подарунок!

– А то! Мені б такий подарунок! Прийшов би хтось і сказав: «Привіт, ти мені ніхто і твоя дитина мені ніхто, але я з радістю дарую вам половину квартири».

Ну що сказати? Вважає він себе татом дитини Наташі, нема питань! Прикипів, прив’язався, з восьми років виховує, полюбив, буває!

Захотів разом із дружиною будинок купити та в будинку жити – чудово, хай купують та живуть! Потрібно сина житлом забезпечити?

А квартира моєї мами, вибачте, тут яким боком? Нічого собі, такий подаруночок захотів тато для Наташі – синочка квартиркою забезпечити!

– Згодна на викуп, – сказала тату.

– З Наталкою обговорю. Ми з тобою повернемося до цієї розмови.

Не знаю, о котрій прийшла Наталка, я вже спала. Тому ця чудова розмова відбулася якраз у її день народження!

Наташа сказала, що й так одинадцять років живе не господаркою, тож хоче свій будинок. А якщо мою половину купувати, то будинок їй не світить.

Син у неї в серйозних стосунках, одружуватися хочуть. А в мене та чоловіка є квартира. Тож чого мені варто порадувати людей!

– Іпотечна квартира, – нагадала я, – за яку платити ще кілька років. Давайте ви мене ощасливите? Викупіть частку, я закриваю іпотеку і щомісяця буду вам оди підносити!

– Ми ж можемо будинок купити, син із невісткою у квартирі залишаться жити, а ти взагалі нічого не отримаєш, — почала сердитись Наталка.

– Продам! Не вам, то іншим людям.

– Я не знаю, як з нею розмовляти, розмовляй сам, – сказала татові Наталка і пішла.

– Навіщо тобі? Ви ж добре живете …

– Тату, я поїду. Тримай, – дала батькові гроші, – купиш дружині квіти, від мене передаси.

Зібралася, викликала таксі до вокзалу.

Важко сказати, що я злюся на тата. Він молодець, прийняв і полюбив чужу дитину. Наташу любить, вони щасливі у шлюбі. Живуть, звикли рахувати квартиру своєю.

Розкидатися половинами квартир… Ось уже не знаю, на що вони розраховували! Ринкова ціна квартири мільйона три. Півтора з них – мої!

У нас на той момент залишок по іпотеці був тисяч сімсот. Якщо будинок захотіли купити, то якісь же гроші відкладали, або на кредит розраховували!

Чому я виплачую кредит, чому я не пішла до тата, не попросила дарчу на його половину, щоб моя сім’я жила в цій квартирі?

Додому повернулася, чоловікові поплакалася.

– Може, напишеш? – Запропонував він. – Щоб обірвати все. Майже, як життя з чистого аркуша! Хто знає, чим усе закінчиться із цією квартирою!

– Не напишу! Квартира мамина була, чому я повинна відмовлятися, щоб у ній жив син Наташі з дружиною, дітьми, якоюсь кішкою чи собакою? Нехай теж беруть іпотеку!

– Як хочеш. Я б на твоєму місці готувався до найгіршого. До розміну, до суперечок, образ.

– Нехай ображаються, як захочуть. У нас також дитина! На півтора мільйона можна йому квартиру взяти. Чому я маю чужій людині віддати те, що можу вкласти в майбутнє нашої дитини?

Про тата думаю. Мені здається, Наташа доб’ється, квартира буде на її сина оформлена, якщо я дарчу татові напишу.

Будинок вони куплять, будинок буде спільно нажитим. А якщо розлучення? Куди тато піде? Надвір? Нехай усе буде так, як є. Якщо вирішать викупити, то продам, а дарувати не стану!

Батьки чоловіка підтримали мене.

Це був би добрий подарунок Наталці на день народження… Ага! Дуже. Прям хороший такий жирний подарунок!

Розкотили губу! Що скажете з приводу мого рішення про батьківську квартиру? Я слушно розмірковую, чи все ж таки дарча?

КІНЕЦЬ.