Тепер мені так сумно на душі, не передати словами, – поділилася якось мамина подруга 72-річна Олена Дмитрівна.

– Всю ніч не спала! Полінка моя вчора приходила до нас з чоловіком, наша старша дочка.

Вона давно вже нам говорила, що є важлива розмова у неї до мене, коли батько приїде додому з санаторію.

Він повернувся, і вона вчора озвучила нам х батьком: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру.

За дарчим договором, мовляв. І наголосила, особливо, що чим скоріше, тим краще буде, поки ще всі при світлому розумі та добрій пам’яті.

У Олени Дмитрівни дві дочки: старша, Поліна, і молодша – Валентина.

Дочки давно вже живуть окремо від батьків, у кожної своя сім’я, у Поліни вже доросла та самостійна дитина-старшокласник, у Валентини двоє малюків, з молодшим вона зараз сидить в декреті.

Деякий час назад їх сім’я мала непрості часи: чоловік Олени Дмитрівни і батько її дочок занедужав.

– Він завжди був таким міцним, здоровим, кремезним, – згадує подруга мами. – До останнього працював на важкій роботі, машиною займався, дачею завжди. Там, на дачі, все і сталося.

Якби не Полінка наша, я навіть не знаю. Просто в голові не вкладається!

Тепер вже все недобре у нас позаду – батько сімейства одужує, хоча, звичайно, роботи попереду ще чимало.

Проте, потрібно відзначити, що на ноги батько піднявся лише завдяки швидким, рішучим та самовідданим діям старшої дочки.

Поліна відразу повезла батька до гарних фахівців, знайшла знайомих, шукала все, що потрібно, все оплачувала сама своїми коштами, усюди домовлялася і пробивалася.

А в якийсь момент їй було дуже складно, адже батько був у стаціонарі, куди вона сама бігала щодня, а мама вдома хвилювалася, а все старенька, тому Поліна ще й до мами забігала досить часто, щоб провідати, допомогти їй, що потрібно, бо вже вік таки.

Поліна тоді ж через це взяла на роботі відпустку і деякий час їздила до обох батьків по черзі.

– І як вона встигала наша старша донечка тоді – сама дивуюся тому! – зітхає Олена Дмитрівна. – Доставили ми їй клопоту ще того.

– А друга дочка що ж? Не могла допомогти вам у такі непрості часи для батьків, щоб Поліні легше було? – запитують у неї люди.

– Ой, ну у Валентини нашої двоє малих дітей! – зітхає Олена Дмитрівна. – Одного вона ще годує, другий – ну, трохи старший. З ким їх залишити? Так ми впоралися і без неї якось!

Я говорила Поліні – до мене можеш не приїжджати, зі мною все добре, нічого мені немає, я якось сама впораюся, головне – тата на ноги підняти. Але вона все одно їздила до мене щодня.

– Так, щиро кажучи, я ніколи не сумнівалася, що в разі чого, возитися з батьками доведеться лише одній мені. Ну ось, так і сталося. Від Валентини допомоги та підтримки не було ніякої!

Тільки дзвонила і запитувала постійно, як справи там. Грошей у неї немає, також, сестра ж в декреті, допомогти фізично теж не могла – у неї діти малі. Жодного разу за весь час ні до батька, ні до мами не з’їздила вона.

Я все розумію, діти, і живуть вони далеко від нас, на іншому кінці міста. Але у неї чоловік є, свекруха зі свекром. Всі знали, яка у нас ситуація. І ніхто особливо допомоги не запропонував у такі важкі для нас часи!

Варто сказати, відносини у сестер з дитинства досить прохолодні, хоча в дорослому віці Поліна та Валентина нормально спілкуються. Вітають завжди одна одну зі святами. Зустрічаються, втім, здебільшого у батьків, так що невідомо, що було б, якби сама Олена Дмитрівна не ініціювала сама ці зустрічі.

– Валентина у батьків дуже пізня дитина, улюблена дочка, а я на підхваті в разі потреби завжди була, і так все життя! – трохи скаржиться Поліна.

– Якщо потрібно щось привезти, відремонтувати, допомогти на дачі чи ще якась робота знаходилася – дзвонять відразу батьки лише мені, а не Валентині. У неї ж діти! Немовля! Там немовляті взагалі-то вже скоро рік буде, та й чоловік у неї є, батьки його.

– Твоя рідна сестра, мабуть, тільки спадок ділити з’явиться! – якось сказав Поліні її чоловік, до якого Валентина теж раз у раз зверталася з проханнями – з’їздити до батька, привезти мамі продукти якісь, передати якісь речі – і який, до слова, всі покірно виконував.

Майна у батьків сестер в наявності не так вже й багато, і основна його частина – це велика трикімнатна квартира, в якій зараз і живуть мати з батьком.

Є ще, правда, дача невеличка зовсім, але Поліна вмовляє мати її продати, тому що працювати тепер на ній нікому, та старенька іномарка батька.

– Нам пощастило, що до сих пір наші батьки були бадьорі та здорові, але все хороше колись закінчується, на жаль, – зітхає Поліна. – Їм по сімдесят, і я говорила з фахівцями, там у обох проблеми. Особливо, звичайно, у нашого тата і Валентина ніколи цим займатися не буде, це сто відсотків, самі мама з татом тепер уже як діти.

Я подивилася! “Та не треба, та не турбуйся, так ми обійдемося якось самі!” Треба брати все в свої руки. І здоров’я їх, і активи – квартиру ось, наприклад.

Чекати заповіту тепер Поліна не хоче – знаючі люди сказали їй, що заповіт сестра згодом зможе оскаржити, якщо захоче. Краще просити у батьків оформити на майно дарчу.

– Само собою зрозуміло, жити батьки будуть як і раніше в своїй квартирі, – каже Поліна. – Просто по паперах вона буде належати мені.

Мені здається, це справедливо – хто доглядає за батьками на старості років, тому повинні відписати і майно. Що не так? Ну а якщо не хочуть, добре все будемо ділити навпіл, я так мамі і сказала.

Але тоді в наступний раз, коли щось у них станеться, навпіл будемо ділити і проблеми їх і гроші, які я на них витрачаю завжди сама. Якщо Валентина буде їздити, то не буду і я. Якщо у неї немає грошей батькові, то звідки вони у мене?

Родичі співчувають Поліні, вони на її стороні, так і просять Олену Дмитрівну зробити, як донька каже і жити собі спокійно, бо так справедливо, але мати дуже сумує. Бо я к залишити другу доньку без спадку?

Ситуація дуже складна, адже молодшу доньку батьки не хочуть залишити без нічого, адже життя складне і завтра в неї може не бути навіть на кусень хліба.

Що робити в цій ситуації? Чи варто вже зараз дарчу оформляти на Поліну?

Джерело