— Мамо, тату! У мене для вас новини! – Ліля зробила ефектну паузу, а потім радісно продовжила, – Я чекаю дитину! Скоро ви станете дідом і бабусею!

На хвилину за святковим столом запанувала тиша, а потім Наталя, мати Лілі, невпевнено запитала:

— Дитина?

— Ну так, мамо, дитина! – розсміялася Ліля, – Ваш онук чи онука! Ви що, не раді?

— Та раді, донечко, раді! – якось поспіхом запевнив її батько, – Несподівано, звісно, тобі всього двадцять чотири…

— І що? – насупилася Ліля, – Навчання я закінчила, як ви й хотіли. Заміж вийшла. А в шлюбі, взагалі, зʼявляються діти, ви що, не знали?

— Та заспокойся, донечко, – м’яко сказала Наталя, – Ми просто здивувалися, а так, звісно, ми раді! Хоча я найближчим часом ставати бабусею не планувала, мені ж усього сорок п’ять, але діти – це ж таке щастя! Вітаю вас із Віталієм! До речі, а він чому не приїхав?

— Працює, – буркнула Ліля, – Я ж тепер працювати ще довго не зможу, ось він і старається, сім’ю забезпечує.

— Це похвально, молодець! – ляснув по столу батько, – А коли ж чекати на онука?

— У листопаді, ставлять термін на дванадцяте.

— У листопаді? Теж?

— У сенсі – теж? – не зрозуміла Ліля.

— Ой, та вчора тільки родичка далека дзвонила, у неї донька теж в положенні, термін на листопад, – защебетала Наталя, – От тато і здивувався, правда, Сашо?

— Так, треба ж, як збіглося! – підтвердив Олександр.

— Ну, свої новини я розповіла, тепер ваша черга! – вигукнула Ліля, – Давайте сюди свій сюрприз!

— Який сюрприз? – награно здивувалася Наталя, непомітно штовхаючи чоловіка під лікоть.

— Ну як же, я коли дзвонила сказати, що приїду, ви обіцяли, що на мене чекає сюрприз!

— Ти, напевно, неправильно зрозуміла, – відповіла Наталя, – Я говорила про твій день народження, що ми з татом готуємо сюрприз. Адже він скоро…

— Так? Можливо… Дивно, я ж пам’ятаю, що ти тоді сказала…

— Так, усе, досить! – Олександр піднявся з-за столу, – Наталко, рано чи пізно доведеться їй сказати.

— Що сказати? – насторожено дивлячись на схвильованого батька, запитала Ліля.

— Сьогодні не найкращий момент, Сашо, тим паче, їй зараз не можна нервувати…

— Мамо, тату, не лякайте мене! Що сталося? Чому я повинна нервувати?

— Бачиш, донечко, тут така справа… Ми з татом справді хотіли тобі сказати, – Наталя щосили намагалася підібрати потрібні слова, – Ми з ним… У нас… Загалом…

— Та перестань уже ходити навкруги! – Олександр серйозно подивився на доньку, – Ліль, ми справді дуже раді звістці про те, що в нас скоро з’явиться онук. І сподіваємося, що і ти теж зрадієш нашому сюрпризу. Річ у тім, що ми з мамою зовсім недавно дізналися, що скоро вдруге станемо батьками!

— Як це? – Ліля в усі очі дивилася на матір і батька.

— Ну як… Сама, напевно, знаєш! – трохи знітився Олександр.

— Якщо чесно, ми й самі не очікували, – прийшла на допомогу чоловікові Наталя, – Стільки років не виходило, ми вже й зневірилися давно, змирилися, що в нашій сім’ї буде тільки одна дитина, а тут ось…

— Та як таке може бути? – вигукнула Ліля, – Ви ж уже… Ну…

— Що? Старі, ти хотіла сказати? – насупився Сашко, – Ну, спасибі, донечко! Нам, узагалі-то, по сорок п’ять усього, не так уже й багато.

— Ось вже точно! – вигукнула Ліля, – Так, не очікувала від вас, батьки!

— Лілю, я не зрозумію, чим ти незадоволена? – засмутилася Наталя, – У тебе з’явиться брат або сестра, це ж добре!

— І, я так розумію, теж у листопаді? Так? – було видно, що Ліля ледве стримує свій гнів, – Та ви в своєму розумі? На пенсію скоро, а все туди ж! Які діти у вашому віці? Мамо, ти хоч розумієш, що після сорока дуже великий ризик усіляких відхилень у розвитку?

— Ну навіщо ти так? – Наталя мало не плакала, – Я думала, ти порадієш за нас.

— А чому радіти? – пішла в рознос Ліля, – Коли зʼявиться дитина на світ, тобі буде сорок шість, а коли ця дитина школу закінчить – шістдесят чотири! Шістдесят чотири, мамо! І татові стільки ж! Та ви в курсі взагалі, що за статистикою у нас у країні мало не половина всіх чоловіків і до шістдесяти не доживають? А якщо з вами що-небудь трапиться? Його куди, в дитбудинок?

— Ну чому з нами має щось трапитися? – здивувався Олександр, – І потім, у нього будеш ти.

— А воно мені треба? – взвилася Ліля, – Я сама скоро матір’ю стану, мені про свою дитину потрібно думати! Так уже… Я розраховувала, що ви мені допоможете з малюком, будете няньчитися, мама спочатку приїде, поживе… А ви!

— Ти у меме зʼявилась у двадцять один рік, у чужому місті, тато, як твій Віталик, вічно працював, і нічого – впоралася сама, ніхто не допомагав! – нагадала Наталя, – І зараз я теж ні від кого допомоги не чекаю. І ти впораєшся, я впевнена.

— Ось, спасибі, матусю! Замість того, щоб про доньку подумати, про онука, вирішила на старості років молодість згадати!

— Припини розмовляти з нами в такому тоні! – не витримав Олександр, – Зрештою, ти в нас у гостях, ми – твої батьки, май повагу!

— А як із вами ще після такого розмовляти? Ви що, зовсім із котушок з’їхали? Дитина друга їм знадобилася, бачте! А мене ви запитали?

— А ти нас питала? – гнівно дивлячись на доньку, відповів Олександр, – І взагалі, чому це ми раптом стали повинні перед тобою звітувати? Ми дорослі люди!

— Ага, а головою зовсім не думаєте!

— Лілю, припини, мамі теж не можна зараз нервувати, як і тобі! – Сашко підвищив голос, – Подобається тобі це чи ні, але ця дитина з’явиться на світ. Прошу тебе прийняти це і не загострювати обстановку.

— Ой, та робіть, що хочете! – встаючи з-за столу, вигукнула Ліля, – Тільки потім не плачте, якщо інвалід буде! І на мене можете не розраховувати!

Вона пішла, навіть не попрощавшись.

Щойно за донькою зачинилися двері, Наталя дала волю сльозам.

— Ну навіщо вона так, Сашо, – схлипуючи, запитувала вона чоловіка, – Стільки гидоти наговорила!

— Не звертай уваги, перебіситься! – заспокоював її Олександр, – Гормони в неї вирують. Ось побачиш, зараз вона все обміркує, переварить, і ви помиритеся!

Однак Ліля не поспішала йти на контакт. Вона сприйняла звістку матері дуже болісно, і, хоч і спілкувалася з батьками, але дуже холодно і відсторонено. Наталя сильно переживала з цього приводу, кілька разів намагалася напоумити доньку, але все було марно.

— Ліль, ну що ти розлютилася на матір? – переконували її подруги, – Це ж здорово, будете разом із діточками гуляти, візочки катати в парку. Малюки разом рости стануть, грати, їм ніколи нудно не буде!

— Ага, вам легко говорити, у вас же батьки нормальні, – ображено відповідала Ліля, – На старості років ніхто немовлят не поспішає обзавестися, головою думають, а не…

Цікавий стан у Наталії проходив дуже непросто. Кілька разів жінка лежала в стаціонарі із загрозою переривання, та й результати першого скринінгу були далекі від ідеалу. Друзі та знайомі радили їй добре подумати, чи потрібна в сім’ї друга дитина, а лікар у консультації, виписуючи направлення до генетика, сказав:

— Ось бачите! Але ж я вас із самого початку попереджав про ризики!

Чекаючи призначеного прийому, бідна жінка не знаходила собі місця від занепокоєння. У голову лізли страшні думки про те, що малюк може бути з відхиленнями, особливостями розвитку… Зрештою, порадившись із чоловіком, вона вирішила провести платний тест, щоб виключити або підтвердити можливі хромосомні аномалії у дитини.

Тест показав, що Наталя та Олександр у недалекому майбутньому стануть батьками здорової дівчинки, і подружжя, нарешті, змогло видихнути. Наталя заспокоїлася і стала чекати появу другої дочки, намагаючись ні про що погане більше не думати.

На відміну від матері, положення Лілі протікало просто чудово, як за підручником. Молода майбутня мати пурхала, абсолютно не відчуваючи жодних складнощів. Усі УЗД, аналізи та додаткові дослідження були ідеальними, а після тридцяти тижнів, переконавшись, що точно чекає на сина, майбутня матуся активно взялася за купівлю дрібничок для малюка.

Все почалося точно в строк, вранці дванадцятого листопада. Чоловік сам відвіз її в приймальне відділення, де Ліля ніс до носа зіткнулася з матір’ю.

— Мамо? – здивувалася молода жінка, – Ти що, теж?

— Угу, – зціпивши зуби, відповіла Наталя. Було видно, що перейми в неї досить сильні й болючі.

— Почекай, давай, я тобі допоможу! – Ліля підійшла до матері і почала масажувати їй поперек, – Ось так, нас на курсах вчили. Легше?

— Так, дякую, донечко! – із вдячністю дивлячись на свою таку дорослу і самостійну старшу доньку, відповіла Наталя, – Ти більше на мене не злишся?

— Ні, – Ліля винувато опустила очі, – Навпаки, хотіла вибачення попросити. Вибач, мам, я була не права, поводилася, як егоїстка!

— Давно пробачила! – усміхнулася Наталя, – Усе, забули!

Першою на світ з’явилася маленька Настя, а всього лише за сорок хвилин – міцний горластий Давид.

Виписувалися мама й донька разом, і такої галасливої й урочистої виписки лікарі не бачили вже дуже давно. Уся рідня зібралася, щоб зустріти нових членів великого сімейства. І не дивно, тітка і племінник зʼявилися на світ в один день! Та кому розкажеш – не повірять!

Наталя і Ліля остаточно помирилися і стали разом ростити своїх малюків. Коли вони разом гуляли в парку з візочками, ніхто й подумати не міг, що поруч ідуть мати і дочка.

Хтось скаже, та ні, не буває такого, казки! Буває, мої дорогі, і ще як буває! Життя часом настільки дивовижне, такі сюжети підкидає, що й захочеш – не придумаєш навмисне!

Головне, що в цій історії все закінчилося добре, побільше б і в житті таких історій – зі щасливим кінцем!

КІНЕЦЬ.