Нас у батьків троє дітей: старший брат і ми, дві сестри. Я – середня. Брату 37 років, мені 34 роки, наймолодшій нашій сестрі Наташі 28 років. Усі сімейні, усі з дітьми, усі живуть окремо.

Мені й на думку не могло спасти, що в нашій рідні трапляться, як тут називають іноді, сімейні чвари. Але трапилися. Точніше, ось-ось станеться, зараз найспекотніша спека, фінішна пряма.

Справа в дачі. Якої у нас немає і ніколи не було. Але тепер вона нам дуже необхідна, так вирішили мама і тато. Чому вони так вирішили – питання окреме. Спочатку трохи про матеріальне, про те, як ми всі живемо.

Батьки наші живуть у двокімнатній квартирі у великому міст, не столиця, але вже ж. У батька машина, обом батькам по 61 року. Старшому брату 37 років, він давно перебрався до Києва, одружений, є двоє дітей, вони навчаються в школі. У брата своя квартира, є бізнес, невеликий, але вони з дружиною задоволені.

У мене є чоловік і 11-ти річний син, живемо у своїй квартирі. Квартиру купували самі, гроші позичали у сестри чоловіка, віддавали частинами, зате без відсотків. Природно, прагнули розплатитися швидше, у всьому собі відмовляли, утискалися, відкладали на “потім”, але борги віддали півроку тому. Тепер збираємо на машину, хочеться меблі змінити. Хочеться багато чого, гроші відкладаємо, хоча режим жорсткої економії послабили.

Наша молодша сестра вийшла заміж 4 роки тому. Житло в неї поки що орендоване, зате діточок уже двоє: доньці 2,5 року і 5 місяців синові. Не буду говорити про темпи розмноження за відсутності житла, все й так зрозуміло. Мова про дачу, питання про яку виникло вперше, коли Наталка носила другу дитину на останньому місяці.

Ас у батьків троє дітей: старший брат і ми, дві сестри. Я – середня. Брату 37 років, мені 34 роки, наймолодшій нашій сестрі Наташі 28 років. Усі сімейні, усі з дітьми, усі живуть окремо.

Мені й на думку не могло спасти, що в нашій рідні трапиться, як тут називають іноді, “сімейний блуд”. Але трапився. Точніше, ось-ось станеться, зараз найспекотніша спека, фінішна пряма.

Справа в дачі. Якої у нас немає і ніколи не було. Але тепер вона нам конче необхідна, так вирішили мама і тато. Чому вони так вирішили – питання окреме. Спочатку трохи про матеріальне, про те, як ми всі живемо.

Батьки наші живуть у двокімнатній квартирі у великому місті, не столиця, але мільйонник. У батька машина, обом батькам по 61 році. Старшому брату 37 років, він давно перебрався в Пітер, одружений, є двоє дітей, вони навчаються в школі. У брата своя квартира, є бізнес, невеликий, але вони з дружиною задоволені.

У мене є чоловік і 11-ти річний син, живемо у своїй квартирі. Квартиру купували самі, гроші позичали у зовиці, віддавали частинами, зате без відсотків. Природно, прагнули розплатитися швидше, у всьому собі відмовляли, утискалися, відкладали на “потім”, але борги віддали півроку тому. Тепер збираємо на машину, хочеться меблі змінити. Хочеться багато чого, гроші відкладаємо, хоча режим жорсткої економії послабили.

Наша молодша сестра вийшла заміж 4 роки тому. Житло в неї поки що орендоване, зате діточок уже двоє: доньці 2,5 року і 5 місяців синові. Не буду говорити про темпи розмноження за відсутності житла, все й так зрозуміло. Мова про дачу, питання про яку виникло вперше, коли Наташа другою дитиною була вагітна на останньому місяці.

— А як би добре було, – сказала тоді мама мрійливо, – якби в нас із батьком була дача. Ми на пенсії, жили б там усе літо, а ви б привозили до нас онуків.

Сказала і сказала, я постаралася пропустити сказане повз вуха. Мама з батьком ніколи не були фанатами городництва, а що стосується онуків, то моєму синові, приміром, на дачу зовсім не хочеться: у свекра є будиночок за містом, син там був кілька разів, їздити туди не любить – міська дитина.

Брат із Києва своїх дітей теж не повезе. Про кого йдеться тоді? Правильно, про Наталку. У неї тоді другий накльовувався, а житла немає. Через місяць питання виникло знову.

— Я із сином говорила, – оголосила мама, – він не проти того, щоб дати нам грошенят на купівлю дачі. Не всю суму, звісно. Приблизно третину. У нас із батьком дещо накопичено, та якщо ще ти даси…

— Мамо, – кажу, – от навіщо? Та й немає в нас грошей, ми тільки-но закінчили сестрі чоловіка віддавати борг за квартиру, у нас багато потреб, які відкладали в довгий ящик. І сама подумай, ви з татом ніколи селом не марили, навіщо зараз?

— Ти просто не розумієш, – мама почала гарячкувати, – свіже повітря, на старості років хочеться неспішного життя. Та й нема чого розводити там сади-городи. Мені достатньо квітів і грядки зелені. Решта – газон, мангал, гойдалки і пісочниця для онуків. Загалом, треба скидатися.

— Які гойдалки? Яка пісочниця для онуків, мамо? Моєму синові 11 років, йому даром дача не потрібна зі зручностями на вулиці.

— Ну чому ж на вулиці, – підібгала мама губи, – ми цілком гарний варіант пригледіли, зі зручностями, з гаражем, узимку буде не гірше, ніж тут. Не треба пісочниці, їздитиме влітку до річки, а взимку на лижах.

Уявляєте, скільки коштує будиночок мрії, в якому можна жити цілий рік? Такий, щоб вкладень ніяких? Дуже переконливою сумою вдалині замаячило, навіть якщо її розділити на чотири частини: батьківська частина і наші три, від кожного з дітей.

Але це я добре думала про свою молодшу сестру. Мама одразу мене осікла:

— З Наташі які гроші? Діток двоє, квартири немає. А брат твій згоден. Якщо у вас із чоловіком зараз немає, можна ж і кредит узяти.

І тут до мене дійшло! Ми всі: і брат, і ми з чоловіком, і батьки оплатимо житло для Наташі. Ось воно що. Батькам у складчину будиночок у селі, в якому можна жити цілий рік, а Наталка, яка на той момент уже готувалася у лікарні до появи малюка, переїде в батьківську двокімнатну квартиру. Нам із чоловіком кредит віддавати, а сестрі можна ще дітей?

— Мамо, вибач, але ні, – кажу, – ми з чоловіком навіть заради своєї квартири в кредит не влазили, сестра грошима виручала. І ні, просити в неї знову в борг я не буду. Та тому, що не вважаю за потрібне! Уся затія в тому, щоб у Наташі було житло? Та ще, щоб вона могла своїх дітей на літо на свіже повітря відправляти? Ні, не за наш рахунок.

Мама образилася, братові наскаржилася, він зателефонував, ми поговорили. Брат у мене людина розумна, він зрозумів, що якщо він виділить гроші без шкоди для сім’ї, то мені з чоловіком знову доведеться віддавати борги.

— Хочеш, – кажу братові, – можеш взяти участь разом із батьками в купівлі дачі або відразу окремої квартири для Наталки, а мені такий розклад подій не потрібен.

Брат батькам зателефонував, запропонував цей варіант: він дає гроші, вони дають гроші, нехай сестра кредит бере.

— Ти що? – обурилася мама, – Який їм кредит з двома малюками? Тебе сестра з пантелику збила? Сама платити не хоче і тебе відмовляє?

Брат відповів, що гроші він мамі переведе, скільки обіцяв, нехай роблять із ними, що хочуть. Я платити за квартиру для сестри відмовилася категорично. Батькам кредит не дали, та й чим його оплачувати? Сестра не хоче брати житло в борг навіть при тому, що перший внесок уже досить хороший: це ж платити треба, але ж мама спочатку інше пропонувала, варіант під назвою “халява”.

Підсумки такі: на мене всі образилися, крім старшого брата, якому все рівно. Батьки скиглять, що не виповнюється їхня мрія про заміське життя й онуків від Наталки на гойдалках, сестра ображена на те, що вони з чоловіком і вже двома дітьми так і живуть в орендованій однокімнатній квартирі.

— Все одно брат сказав, що йому байдуже на спадок, – зателефонувала Наташа, – батьки свою квартиру залишать мені одній, так і знай. Все одно вона буде моя.

От що відповісти такій пришелепкуватій?

Буде, Наталко, буде, радій, чекай поки не стане мами з татом…

КІНЕЦЬ.