Син після інституту одружуватися збирався. Пропозицію їй зробив, з обручкою, все честь по честі. Жили вони разом, однокімнатну квартиру винаймали.

Інститут закінчили. Нареченій сина батьки навчання сплачували, а син на бюджеті навчався. Син ще під час навчання працювати почав, потім на повний день улаштувався.

За житло також син платив, продукти купували з грошей, які свати, що не відбулися, висилали. Коли його наречена працевлаштувалась, батьки одразу перестали їм допомагати.

Заробляли молодята не дуже багато, але їм вистачало і на квартиру, і на їжу, навіть збирали потроху.

У мене тоді проблеми з роботою були: потрапила я під скорочення, на всі поспіль вакансії відгукнулась, але ніде не брали. Вік! Звісно, так не говорили, але мені було все зрозуміло без слів.

Машина у мене була, тож, я в таксі пішла, щоб хоч якось жити. Двох місяців не минуло, як машина зламалася.

Поки роботу шукала, невеликі гроші, які відкладала на чорний день, проїла, та за квартиру платила, щоб боргів не було. На що ремонтувати?

Нарахували мені десять тисяч. А в мене в кишені кілька тисяч було. До сина звернулася, думала, він пару тисяч дасть, рідними та друзями пробіжуся, тут попрошу, там попрошу, з поверненням, на якийсь час.

Соромно було, не передати: доросла тітка бігає, і гроші просить. Нехай на якийсь час, але просить!

Син якраз зарплату одержав, приїхав, дав мені відразу десять тисяч. Я в нього спитала, як сам житиме?

– Не хвилюйся, мам, прорвемося. Давай, ремонтуй свою «ластівку».
Того ж вечора син із речами до мене прийшов. Вигнала його наречена!

Мені одразу стало зрозуміло, що справа в грошах. А в чому ще? У сина спитала, що трапилося.
– Все добре, мам. Я не одружуся з жінкою, яка вважає мою маму сторонньою.

Кілька років минуло. Я працювала за професією, пішла з таксі, за першої ж нагоди. Син роботу змінив, став пристойно заробляти. Від мене з’їхав, знову з дівчиною зійшовся, не з тією, з другою.

Зателефонував:
– Мамо, я одружуся.

Я, пам’ятаючи про минуле «я одружуся», запитала:
– Ти впевнений?

– Впевнений.

Вийшла на пенсію. Квартиру розміняла, купила собі однокімнатну, залишок грошей дітям на погашення іпотеки віддала.

З невісткою ми дружимо. Онук чудовий росте. Вони мені допомагають. Дуже допомагають! Невістка, буває, сама дзвонить:

– Мамо, візьмеш онука на вихідні? Я привезу. Тобі купити щось? Може гроші потрібні? Говори, не соромся.

Буває, замислюсь: а якби не зламалася в мене тоді машина, одружився б син на першій нареченій, як би воно все повернулося? Була б сторонньою жінкою.

А зараз – мама! І мені приємно, і син щасливий! А що матері ще потрібно, як не щастя своєї дитини?! Ви зі мною згодні?

КІНЕЦЬ.