Невістка поїхала до рідного міста, допомагати батькам із продажем успадкованого будинку. Катя колись рієлтором працювала, тож, вони її викликали. Син, онук та внучка вдома залишилися. Внучці тоді тільки-но садок дали, Катя ще не працювала.

– Мамо, може, приїдеш? У нас поживеш, поки Катюхи нема? – Зателефонував син.

Кішку в перенесення, речі у валізу і, поїхала. Моя кішка з кішкою сина знайома, вони ладнають. Катя знала, що я поживу в них.

Я сина спочатку попросила з дружиною про мене узгодити, а потім уже пішла збирати речі.

На роботу від сина їздила. Внучку в садок водила, онуку з уроками допомагала, годувала їх. До приготування дітей залучала: онук картоплю чистив, внучка ложки мила та яйця збивала.

Син за продуктами ходив і посуд мив, готувати він так і не навчився, навіть кашу зварити не може, обов’язково проґавить, і каша згорить. Два з половиною тижні швидко пролетіли.

– Будинок продали, їду додому з грошима, машину мінятимемо, — повідомила невістка.

Напередодні її повернення, ми з кішкою поїхали додому. Коли зібралася їхати, онука в мене вчепилася, плакала:

– Бабусю, не їдь!

– Хай бабуся з нами живе, — сказав батькові онук, — вона добра і не кричить, як мама.

Суворо сказала онукові, що мама добра і хороша, до себе всіх запросила, попрощалися, поїхала.

Настали осінні канікули. Привезли мені онука. Вдень він був один, сусідка заглядала, перевіряла. Увечері зі мною.

Внучку вони після садка з собою брали, їздили, машини дивилися в автосалонах, та бувші у вжитку. Декілька днів каталися, машину купили. Приїхали на новій машині до мене, щоб онука забрати.

Онук, поки у мене був, сказав, що мама ще сильніше кричати почала. Через уроки: «Йди й роби» Через забруднену сорочку кричала.

Онук сказав, що спитав у мами, чому вона не може бути доброю, як бабуся? Я усміхнулася, але подумки.

– У тебе дуже хороша мама, не треба її ні з ким порівнювати. Мати з ранку до вечора кричить?

– Ні.

– Коли кричить мама? Коли п’ять разів попросить тебе йти робити уроки, а ти не йдеш? — спитала онука, бо знала, як він не любить сідати за виконання домашнього завдання.

– Так, – погодився він.

А знаєш, чому бабусі добрі? Тому, що не живуть з онуками та онучками, а кожна зустріч — це радість та щастя.

Мами теж добрі, просто буває, що втомлюються, і фізично втомлюються, і морально, і повторювати по десять разів втомлюються. Тож іноді покрикують. Не схвалюю, але й засуджувати не візьмусь.

Знала, що їдуть, на стіл накрила. Онука проконтролювала, щоб речі зібрав, нічого не забув. Син та онука піднялися, а Катя залишилася в машині сидіти.

– Де Катюша? — спитала сина.
– У неї загострення, дурість запалилася, не звертай уваги.

Одразу зрозуміла, що Катя образилася. Онук про мене їй казав, порівнював. Напевно, онука питала, коли я приїду. Прикро невістці стало.

Діти під враженням були: мами довго не було, а я зовсім інша людина, і готую інакше, і ігри в мене інші, і манера розмовляти, та просити відрізняється від Катіної. Не треба було їй звертати увагу.

Пам’ятаю, коли онук у чотири роки пішов у садок, то захоплювався ним: їжа смачніша, ніж удома, виховательки добрі та гарні. Щось не пригадаю, щоб невістка на садок образилася!

Надовго гостей затримувати не стала, бо Катя на них чекала. Чаєм швиденько напоїла, гостинців із собою зібрала, та випроводила додому.

Сина попросила, щоб із дружиною поговорив. Ображатись і хнюпитися – пріоритет маленької дівчинки, а не дорослої жінки.

Поговорити мені з невісткою вдалося лише після Нового року. Онук та онука у мене відзначали, син із невісткою з друзями на шоу-програму ходили. За дітьми приїхала Катя.

– Скажіть їм, хай виходять, – зателефонувала вона.

– Ні. Підіймайся. Нам треба поспілкуватись. Я втомилася від цього дитячого садка. Довго від мене бігатимеш?

Катя піднялася. Сіли ми з нею на кухні.

З погляду невістки ситуація виглядала так: батьки пообіцяли їй частину грошей, вона поїхала, щоб вони могли поміняти машину, повернулася додому, а там з усіх боків віщують, що бабуся краща – готує смачніше і не кричить.

– І зараз так кажуть? – спитала я.

– Ні,- замислилась вона,- давно не чула.

– І не почуєш. Новизна минула, враження забулися. Катю, скажи мені, будь ласка, як я мала поводитися? Тумаки їм відважувати з ранку до вечора?

Спеціально несмачно готувати? Ти – мама! Зараз вони тебе люблять більше за життя. Ти для них найкрасивіша, найрозумніша і найдобріша.

Нікому не подобається чути, що хтось у чомусь кращий, але ж діти насправді так не вважають. Вони просто нудьгували за тобою, зіткнулися з іншими звичками та манерами, тож говорили дурниці. Катя, не варто ображатись на мене!

– Та я розумію, і вже не ображаюся. Соромно було на очі вам потрапляти після моєї поведінки, – зізналася невістка.

– Все добре. Мир? – Я простягла їй руку.
– Мир.

Катя та діти затримались у мене майже на дві години. Поговорили про те, про це, пообідали всі разом.

Син Каті дзвонив, поки вона в мене була. Запитував, де загубилася, чому довго немає. Вона сказала, що у мами. Син мені повідомлення надіслав: «Ура, нарешті, бо дістали».

Все гаразд. Але, більше я до сина ні ногою, поки невістки немає! Нехай дітки з татом поживуть, щоб маму потім з неймовірною радістю зустрічали, після батьківської горілої каші. Як вважаєте, я слушно міркую?

КІНЕЦЬ.