Під час навчання на фельдшера мені довелося жити зі своєю бабусею Тетяною Володимирівною.

Спільне проживання заощаджувало батьківські гроші, бо гуртожиток майбутньому медику не дали, а винаймати квартиру було дорого.

Та й сама бабуся була не проти сусідства зі мною. Апартаменти у літньої жінки були трикімнатні, тому місця вистачало всім.

За чотири роки навчання я дуже потоваришувала зі своєю бабусею, яка від спілкування зі мною стала ніби молодшою.

Разом ми ходили в театр, кіно і навіть одного разу були на концерті молодіжної групи.

Після закінчення медичного училища та отримання довгоочікуваного диплома, я влаштувалася працювати до центру рентген-діагностики, де й зустріла свого майбутнього чоловіка Олега.

Всього через пів року залицянь мій хлопець зробив мені пропозицію, на яку я з радістю погодилася.

Відразу після медового місяця я з’їхала від своєї бабусі й вона засумувала.

Кілька місяців Тетяна Володимирівна вмовляла нас жити разом і не витрачати гроші на орендоване житло.

Ми з Олегом трохи сумнівалися, але все ж таки погодилися на пропозицію бабусі.

Спочатку ніхто не планував довгого спільного проживання, ми думали, що поживемо у неї близько року, накопичимо на початковий внесок, та купимо своє житло в іпотеку.

Але доля розпорядилася інакше. У нас з’явилася двійня! Думки про іпотеку тимчасово відійшли на другий план.

Спочатку Тетяна Володимирівна у свої шістдесят сім допомагала мені, та поралася зі своїми правнучками.

Але незабаром усі домашні почали помічати, що поведінка бабусі змінилася, вона намагалася якомога менше няньчитися з дітьми.

Почала довго гуляти, та пропадати в гостях у нової подруги. Я її за це не звинувачувала, зрештою, літня людина мала право на відпочинок.

Що далі йшов час, то дивнішою ставала поведінка пенсіонерки.

Тетяна Володимирівна майже не з’являлася вдома, вона цілими днями пропадала в нової подруги. Змінився і її стиль одягу, він став молодіжним.

Якось бабуся привела до будинку молоду пару, швидко показала їм квартиру і, нічого мені не пояснивши, пішла разом із незнайомцями.

Додому пенсіонерка повернулася пізно ввечері з тортом у руках, та покликала нас з Олегом на кухню пити чай.

Щойно ми із чоловіком сіли за стіл, Тетяна Володимирівна повідомила нам приголомшливу новину.

– Вам із дітьми доведеться з’їхати з квартири, я її продала, післязавтра тут будуть нові господарі, – радісно повідомила бабуся.

– А де ми всі житимемо? – здивовано спитала я.
– Не знаю, квартиру винайміть… Ви ж хотіли брати іпотеку? – не менш здивовано спитала бабуся.

– А сама ти де житимеш? І як ми так швидко винаймемо собі житло? Чому ти нічого не сказала раніше?! – Почала обурюватися я.

– Я вже знайшла собі житло, житиму у своєї подруги Тамари, доки вона не продасть свою квартиру, а там ми разом рвонемо до моря.

– Поживемо на втіху на старості років. А про свої плани я звітувати вам не зобов’язана!

– Але ж ти сама кликала нас жити до себе! Я тебе не впізнаю… Що змінилося? Якби не цей переїзд до тебе, ми вже взяли б собі іпотеку! – розлютилася я.

– Що змінилося? Та все! Як діти з’явилися, так ти одразу засіла вдома! Ми перестали кудись вибиратися, ходити по закладах та насолоджуватися життям!

– Я не про таку старість мріяла, – знизала плечима Тетяна Володимирівна.

Я з почервонілим обличчям вийшла з-за столу та наказала Олегу збирати речі, а сама пішла вдягати дітей.

Цієї ж ночі ми всією своєю родиною з’їхали від Тетяни Володимирівни до своїх знайомих. Згодом ми з чоловіком оформили іпотеку, та придбали своє житло.

Про долю Тетяни Володимирівни я дізналася лише від своєї матері.

Шалена пенсіонерка тинялася по готелях і орендованих будинках, пропалюючи свої накопичення, і ні про що не шкодувала!

На мою думку, це зараз вона ні про що не шкодує, а як занедужає, або гроші закінчаться? Ось тоді й побачимо, потрібна вона буде своїй подрузі Тамарі в ролі бідного безхатька!

Я теж умиваю руки! Як вважаєте, я маю рацію?

КІНЕЦЬ.