— Синку, я тут хотіла дещо запитати: у вас виникли фінансові проблеми? – нервово смикаючи в руках конверт із грошима, запитала в Костянтина Ганна Павлівна.

Сьогодні в неї були іменини, які вона вирішила відсвяткувати в тісному сімейному колі. Від її несподіваного запитання чоловік зайшовся в гучному кашлі. Відкашлявшись, він напівпошепки поцікавився:

— Чому ти взагалі так вирішила?

— Раніше ви дарували мені набагато більше грошей, – Ганна Павлівна стала легенько стукати конвертом об долоню лівої руки. – Цього разу всього пʼятнадцять тисяч. Минулого свого дня народження я отримала від вас двадцять п’ять. Із чим пов’язане таке зниження суми? Усе кругом дорожчає, а у вас подарунки чомусь дешевшають…

Костянтин навіть не знав, що відповісти матері, яка не бачила нічого поганого у своєму питанні.

— Ми не вибирали конкретної суми для подарунка і не запам’ятовували її, – зніяковіло відповів Ганні Павлівні син.

— Зате я запам’ятала, – з досадою проговорила жінка. – То у вас немає проблем із грошима?

— Ну я б не назвав це проблемами. Ми просто збираємо на початковий внесок за іпотекою, – розгублено знизав плечима Костянтин. – Яку суму можемо собі дозволити, таку й подарували…

Ганна Павлівна важко зітхнула і сунула синові в руки конверт. Розгублений чоловік уже було вирішив, що мати образилася і відмовилася від подарункових грошей.

Зазирнувши в конверт, Костянтин виявив, що десять тисяч із нього зникли, що означало, що жінка їх усе-таки забрала.

Більше запитань щодо грошей Ганна Павлівна цього вечора синові не ставила. Знову розмову на цю тему жінка завела через три місяці, коли приїхала на іменини Костянтина.

Вона подарувала йому машинку для стрижки, хоча чоловік завжди стриг волосся в перукарні. Однак син не показав свого невдоволення матері, а подякував їй за презент. Коли запрошені гості нарешті зібралися, Юлія покликала всіх до святкового столу. Ганна Павлівна однією з перших поспішила зайняти найкраще місце поруч із сином і невісткою. Жінка обвела похмурим поглядом стіл і наставлені на ньому страви з делікатесами.

— Тобі допомогти? – звернулася вона до невістки.

— Я майже все принесла, спасибі, – люб’язно відмовилася від допомоги свекрухи Юлія.

Ганна Павлівна задумливо втупилася у святковий стіл. Вона відверто вважала, що називатися таким він просто не гідний.

Жінка кілька хвилин сиділа мовчки, а потім встала з-за столу і відкликала сина в сторону.

— Я хочу з тобою поговорити віч-на-віч, – шепнула вона змовницьким тоном.

— Що не так? – насторожився Костянтин, який за поглядом матері розумів, що вона збирається висловити йому чергову образу.

— Ваш стіл. Я, звісно, розумію, що ви збираєте гроші, але у вас дуже бідненький стіл, його навіть не можна назвати святковим, – напівшепотом промовила Ганна Павлівна. – Ну що це таке? Юля взагалі не могла постаратися? Кілька салатиків, три нарізки, котлети, картопля, пельмені. Не пам’ятаю, щоб ти раніше був таким, яким став після одруження.

— Звичайно, до того дня я віддавав більшу частину своєї зарплати тобі, – усміхнувся у відповідь Костянтин.

— Ну так, ти став жаліти на мене, на стіл, – з обуренням промовила жінка. – Сподіваюся все-таки, що всьому виною іпотечний внесок, а не те, що ти став жадібним або тебе підштовхнули стати таким, – мати натякнула синові на невістку.

— Мамо, ти говориш дурниці, – чоловік дав зрозуміти матері, що не хоче більше розмовляти на цю тему.

— Добре, думай, як знаєш. Багато вам ще залишилося? – нібито ненароком запитала Ганна Павлівна.

— Наступного місяця, напевно, візьмемо квартиру, – задумливо промовив Костянтин.

— Ой, так?! Я так рада за вас! – сплеснула руками жінка і кинулася обіймати сина.

Знову до столу парочка повернулася в гарному настрої. Кості здалося, що мати щиро радіє з того, що в них скоро з’явиться своя квартира.

Ганна Павлівна, дійсно, дуже раділа, але тільки зовсім іншому моменту.

Жінка розраховувала на те, що син зможе знову допомагати їй або хоча б дарувати пристойні грошові суми.

Через півтора місяця Костянтин і Юлія обзавелися своєю однокімнатною квартирою.

Новосілля подружжя вирішило відсвяткувати за два місяці, куди, звісно ж, була запрошена і Ганна Павлівна.

Жінка подарувала синові та невістці набір столових приборів, який Юлія давним-давно помітила у свекрухи на шафі. Давність подарунка видавала і коробка, з якої Ганна Павлівна не спромоглася стерти пил.

Злегка напідпитку на новосілля, жінка несподівано попросила виголосити тост.

— Я так рада, що мої діти нарешті купили квартиру! Напевно, я чекала цього як ніхто інший! – радісно випалила Ганна Павлівна. – Тепер я сподіваюся, що мій син знову згадає про те, що в нього є мати!

— Я й не забував, – густо почервонів Костянтин, не розуміючи, до чого хилить жінка.

— Ось ви минулого дня народження подарували мені двадцять п’ять тисяч, а цього – тільки пʼятнадцять. Якщо зараз у вас є квартира, то, отже, відкладати на початковий внесок не потрібно. Не могли б ви тоді докласти до свого подарунка ще п’ятнадцять тисяч? – ошелешила всіх присутніх Ганна Павлівна.

Костянтин і Юлія втратили дар мови після слів жінки, яка з надією дивилася на подружжя.

— У вас же тепер є гроші, – знову натякнула Ганна Павлівна. – Непогано було б мене порадувати.

— День народження у вас тільки за півроку, тоді й чекайте від нас подарунка, – невістка збрехала перше, що спало їй на думку.

Жінка бачила, як від злості й обурення на шиї в Костянтина здулися жили. Він насилу утримував себе від того, щоб не схопити матір за руку і не виставити її за двері. Набравши в легені повітря, Костянтин повільно видихнув і взяв себе в руки. Щойно всі гості пішли, він вирішив серйозно поговорити з матір’ю.

Чоловік відкликав Ганну Павлівну на кухню і відчитав за те, що вона з чогось раптом вирішила, що вони з Юлією зобов’язані всіляко їй допомагати і дарувати великі суми.

— Ну навіщо ж ви тоді подарували двадцять п’ять спочатку? – твердила, як заведена, одне й те саме жінка.

Вона ніяк не хотіла погоджуватися з тим, що подружжя урізало їй грошові подарунки.

Однак, незважаючи на це, Ганні Павлівні все-таки довелося змиритися з їхнім рішенням.

Жінка перестала просити гроші в сина і мовчки приймала те, що їй давали діти.

Але десь глибоко в душі, Ганна Павлівна, цілком серйозно вважає, що син повинен віддавати їй більше коштів, ніж він приносить в свою сімʼю.

Як думаєте, так і має бути, чи це занадто?!

КІНЕЦЬ.