З мамою посварилися вщент. Вона вважає, що це ми повинні бути вдячні їй за те, що вона стільки років нам дозволяла безкоштовно користуватися своєю дачею.

А що ми на неї купу грошей витратили, те, що мама казала, що мені цю дачу дарує – вона забула, начебто цього й не було. Дуже зручна позиція.

Дача мамі дісталася у спадок від бабусі. Вона до останніх днів трималася бадьоро і займалася своїм городиком. Всю дачу їй було складно обробляти, тому вона собі виділила невелику ділянку, де й вирощувала квіти та зелень.

Масштабних посадок картоплі, огірків та іншого не було. Самій бабусі було важко, а мама не бажала займатися городніми справами. Ми з нею на дачу взагалі не їздили.

Після того, як бабусі не стало, мама хотіла продати дачу, але пропонували за неї копійки. А за що там великі гроші просити? Ділянка фактично занедбана.

Бабуся ділянку не обробляла, просила раз на сезон сусіда покосити та й все. Будиночок теж без господаря занехаяний. Це навіть не будиночок, а сарайчик якийсь.

Ні світла, ні води, тільки закуток для грабель та лопат та кімната з ліжком. Бабуся там періодично ночувала, хоча я й не уявляю, як вона там без електрики та води була.

Мама рік намагалася продати ділянку, але їй не вдавалося вибити нормальну ціну, а за копійки продавати не хотіла. Потім хтось розумний їй порадив почекати, доки ціна подорожчає на нашому напрямку. І мама припинила спроби продати ділянку.

Я закінчила школу, здобула освіту, вийшла заміж, а ділянка все стояла. Я про неї вже й забула. А тут мама попросила її звозити туди, щось їй там треба було. Виявилося, вона вкотре намагалася продати ділянку, але за неї все одно давали копійки.

Ми з чоловіком хотіли дачу, але з грошима у нас було погано, висіла іпотека, тому всі гроші йшли туди. Я запитала, чи можемо ми користуватися ділянкою, поки вона її не продала.

– Та хто ж її купить, це убозтво. Потрібна вона вам – забирай, рахуй весільний подарунок, – махнула рукою мама.

Лише переоформити подарунок не вдалося. Спочатку мама потрапила до лікарні, потім я мала відрядження, потім ще щось сталося. Загалом тема замилилася, і якось більше не підіймали ми її.

А навіщо? Я у мами єдина спадкоємиця, тому мені й дісталася б дача за будь-якого розкладу. Це я так гадала.

Ми десять років упорядковували дачу. Викошували бур’яни, садили фруктові дерева, оновили ягідники, зробили грядки та капітальну теплицю, проклали стежки та навіть почали думати про лазню.

Будиночок старий знесли, на його місці поступово виріс міцний будинок. Підвели електрику, водогін, каналізацію, обладнали кухню, влаштували веранду.

Там тепер можна все літо жити та не знати клопоту. Так би й цілий рік можна, але вода та світло тільки влітку є, на зиму відключають.

Мама у нас на дачі була постійним гостем. Робити нічого не робила, але посидіти на веранді, попити чаю, поїсти ягідок із куща любила.

Ми її ніколи не обділяли – ягоди банками везли, огірки-помідори, перці кошиками, загалом чим багаті, те й везли. Овочі в сезон вона взагалі не купувала, та й закруток вистачало.

Торік мама завела пісню про те, що давно у неї вдома ремонту не було, а вже й шпалери оновити хочеться, і лінолеум вже місцями протерся, а плитка потьмяніла.

Загалом, час. Але в нас самих минулого року все було не так гладко – криза “під’їла” наші й без того невеликі запаси, тому допомогти мамі з ремонтом ми не могли.

Я їй все пояснила, начебто б мама зрозуміла, більше з цією темою вона до мене не підходила. Я пообіцяла, що як з’явиться нагода, зробимо ми їй ремонт. Вона мені тоді відповіла, що почула мене. Більше ми донедавна до цієї теми не поверталися.

Цієї весни ми з чоловіком як завжди приїхали на дачу і розпочався новий городній сезон. У нас були вже і плани посадок, і розсада готувалася, коли мама нас приголомшила – дачу вона виставила на продаж і вже є потенціальний покупець. Тому їй потрібні ключі від будиночка.

– А що не так? Це моя дача. Ви мені зараз допомогти не можете, так я знайшла інший вихід – продам дачу. Так у мене і на ремонт буде, і ще на море з’їжджу, – заявила мати.

І додала, що земля нарешті подорожчала, тож дадуть хорошу ціну.

– Земля подорожчала! Та якби не ми з чоловіком, то вона б і коштувала далі копійки. Кому потрібна запущена ділянка з сараєм? – кричала я мамі.

Я нагадала мамі, що вона мені ділянку взагалі подарувала, але мама цього не пам’ятає. Вона пам’ятає, що дозволила нею користуватися, поки не продасть.

– Ви вдячні маєте бути, що стільки років безкоштовно дачею користувалися! – Обурюється мама і не хоче чути жодних наших аргументів.

Ключі ми їй віддали. З хати ми вивезли все, що могли, з ділянки також. Але сам будинок не вивезеш. Так шкода дачі, слів немає. І сил туди вкладено, і грошей, і часу, а тепер так усе йде чужим людям. Я три дні плакала.

Чоловік сказав, що більше пальцем не поворухне, щоб допомогти мамі. А та ще обурюється, що ми будиночок розорили, меблі вивезли, і він у ціні впав. Чути її не хочу. Нехай сидить задоволена зі своїми грошима.

КІНЕЦЬ.