Я поїхав до Львова, щоб накопичити грошей на відкриття власного магазину, і відразу влаштувався працювати менеджером в одну велику торговельну компанію, наявність вищої профільної освіти мені сильно допомогла.

На початковому етапі своєї трудової діяльності, терміном на місяць, я був занурений тільки в роботу, не бачачи перед собою нічого, окрім екрана монітора.

А потім став помічати, що до мене почала пильно придивлятися одна співробітниця. Причому, робила вона це настільки пильно, що незабаром, я був змушений запросити її до кафе.

Там і познайомилися ми ближче. Вона була тендітною, з красивими синіми очима, та довгим білявим волоссям.

Мені здалося, що Ірина зі мною розмовляє щиро, і розповідає про себе всю правду. Та як я помилявся! Вона була веселою, та з відмінним почуттям гумору.

Поспілкувавшись із нею, я дійшов висновку, що знайшов споріднену душу. Не довго думаючи, я запропонував їй зустрічатися.

Того дня ми багато розмовляли, тинялися вечірніми вулицями. Ця мініатюрна і манірна жінка закохала мене в себе.

Я почав розуміти, що не можу без неї просто жити. І Ірка почала цим користуватися, вона могла запросто попросити у борг велику суму, і забути її повернути. Я терпів усі її забаганки, та витівки.

Одного разу, зайшовши за необхідністю до архіву, де зберігалися особисті справи співробітників, я не застав фахівця на місці. Поки чекав на нього, вирішив таємно подивитися Іринину особову справу.

Навіть не можу пояснити, що мене підштовхнуло на такий вчинок! Як наче хто за руку повів до потрібної полиці. І не дарма!

З обкладинки особистої справи, а точніше з першого аркуша, на мене дивилася з фото Ірка. Я посміхнувся, але не надовго…«Так ось, що ти приховуєш від мене, мила Іра» – подумалося мені.

Виявилося, що вона одружена, і мама двох дітей. Та ще й старша за мене, аж на вісім років. Про все це я навіть не здогадувався. Після отримання такої інформації, у мене всередині пробіг нервовий холодок.

Я вирішив не зволікати, й після роботи поговорити з Іриною. Я притис її, так би мовити, до стіни, й вона відразу ж у всьому зізналася.

Що має чоловік, який працює далекобійником, і якого вона не любить, а просто терпить, заради дітей, і так, у неї є діти. Коли я запропонував їй залишитись просто друзями, вона заплакала.

Казала, що боїться чоловіка, бо він страшенно ревнивий і, якщо дізнається про нас, всім буде непереливки. Але мене вона любить.

Так ми залишилися кожен при своїй думці, обдурений я, і брехуха вона. Але ми й досі зустрічаємось, бо маємо почуття один до одного.

І навіть не боїмося гніву її ревнивого чоловіка, якщо він дізнається, що ми коханці! І скільки так триватиме невідомо. Чому бути, того не оминути! Я вже відчуваю, як мене всі засуджують! Чи ні?

КІНЕЦЬ.