В нас з Дмитром був свій холодильник. Ніхто не бачив в цьому проблеми, окрім свекрухи.

– Анно Василівно, якщо ви так часто будете заглядати в ту “білу шафу”, то ще захворієте, – з іронією сказала я. Але свекруха вдала, що мене не почула. Її турбувало все, від якості продуктів, які їсть її син, до зубної щітки у ванній кімнаті.

Але найбільше її турбувала кількість моїх шампунів і кремів на полиці. Два місяці проживання з цією жінкою були вічністю. Але я таки придумала план, як нам роз’їхатися!

Одразу після весілля ми переїхали до батьків мого чоловіка, поки чекали закінчення будівництва нашого гніздечка. Мої свекри дали нам земельну ділянку, на якій ми вирішили побудувати невеликий будинок.

Мама і тато Дмитра чудові люди. Добрі, щедрі, сердечні. Але це в тому випадку, якщо ми зустрічаємось раз на тиждень і роз’їжджаємось по окремих домівках.

З цієї причини я охоче погодилася жити з ними. У них великий будинок, тому вони запропонували нам дві кімнати та одну ванну кімнату. Моя мама, навпаки, живе в однокімнатній квартирі, тому біля неї було б набагато тісніше.

Рішення було простим. Ми постукали до них з усмішкою на обличчях, сподіваючись на гарне спільне проживання. Але незабаром виявилося, що наші сподівання були марними.

Ну, може, тільки мої, бо Дмитру було байдуже. Адже вона його мати.

Виявилося, що моя свекруха – на вигляд така розумна жінка – відкидала той факт, що її син одружився і тепер ми пануємо своє життя і побут разом.

Незважаючи на те, що у нас був власний холодильник, оскільки ми вирішили, що це найкраще рішення, вона постійно його перевіряла.

Свекруха перерахувала, що в ньому було і що синові не можна їсти. Одного разу вона стверджувала, що м’ясо надто жирне, іншого разу, що кукурудза, яка відкрита ще вчора, вже має бути в смітнику, а ще в інший день, що м’ясо має занадто мало доступу до повітря і незабаром покриється слиззю, або що не можна змішувати петрушку і кріп у салаті. І так далі.

– Мамо, ви якщо будете так часто відкривати наш холодильник, то захворієте, – сказала я одного разу свекрусі жартома. Правда, вона вдала, що не почула.

Моя свекруха постійно обсипала нас порадами щодо покупки продуктів, зберігання їжі та приготування їжі. Вона також постійно “доглядала” за нашим одягом.

Вона зібрала цілу купу нашого брудного одягу і випрала його по-своєму. Мені було дуже соромно, і після місяця прання одягу в її пральній машині, її методами та програмами, весь мій гардероб набув одного кольору, включно з білим одягом.

Я сортувала речі по-своєму, а вона брала все разом і кидала в пральну машину. Крім того, вона прибрала нашу ванну кімнату.

Правда, робила це тихо, щоб я не помітила. Вона “прогоріла” двічі. Перший раз, коли вона сказала Дмитру змінити зубну щітку, бо вона вже була “зношена”.

Другий раз я спіймала її, коли вона не дуже тихо пошепки запитала його, навіщо мені так багато кремів і шампунів, бо все це гроші.

Проте найбільше вона долучалася до прибирання, коли доглядала за моєю машиною. У нас з чоловіком дві автівки, тому що ми їх купили до знайомства.

Одного разу я почула надворі звук пилососа і виглянула у вікно, думаючи, що моя свекруха чистить свою автівку. Але виявилося, що вона чистила мою! Вона просто взяла ключі, які я тримаю в шафі.

У цій ситуації я попросила чоловіка поговорити з нею. Він нібито відвів маму вбік, але, мабуть, сказав це надто лагідно, бо все, що вона розуміла, це те, що ми дбаємо про неї і воліємо, щоб вона не надто перевтомлювалася.

– Слухай, Катерино, не хвилюйся. Я звикла доглядати за домом, – сказала вона мені після нашої розмови. – Я ніколи не працювала на роботі, тому що тато добре заробляв, то що мені було робити? Я займалася домашнім господарством і доглядала за дітьми. Я ще й про твоїх малят подбаю, якщо треба, – по-дружньому поплескала  вона мене по плечу. – Тож поки в мене є сили, я буду тобі допомагати. Почнемо з прибирання.

– Ой, мамо… – невдоволено зітхнула я.

Я чудово розуміла, що вона бажає мені найкращого, що вона піклується про мене так, як вміє. Але потім вона додала щось на зразок цього:

– Ну, знаєш… Тобі не було від кого вчитися всьому цьому, тому я хочу передати тобі те, що я знаю і вмію.

Мені було важко зрозуміти, чи це було відверте кепкування з боку моєї свекрухи, чи ця дивакувата жінка просто не усвідомлювала, що у мене є мати.

Ми просто жили з дня на день. Я намагалася з нею поговорити, ми обговорювали цю тему з чоловіком і свекром. Але ці розмови нічого не дали.

Моя свекруха твердо вважала, що ми їй заважали працювати, бо боялися за неї. І вона ще більше нас скребла, тому що, на її думку, якщо ми були такі чутливі до її зусиль, вона повинна була ще більше довести нам, наскільки вона піклується про нас.

До цього всього додалася і її собака – крихітний тремтячий йорк, якого вона всюди брала з собою. Вдома він був паном і володарем. Цей пес їв з нашого холодильника те, що моя свекруха вважала невідповідним для її сина.

А одного дня я знайшла того тремтячого кудлатого пса у своїй шухляді для одягу. Цій собаці було дозволено все. Він чудово знав, де в квартирі найсвіжіша білизна з гарним запахом, ідеальна для відпочинку.

– Не звинувачуй Барніка, – захищала його свекруха. – Він ні в чому не винен.

Так сталося, що після двох місяців проживання в квартирі я прийшла до висновку, що мені нічого не залишається, як з’їхати з будинку свекрухи. Ситуація була нестерпною, але я не хотіла починати суперечку, тому що, як я вже згадувала раніше, вона була справді порядною людиною, просто аж занадто.

Мені теж не вистачило духу раптом оголосити їй, що ми переїжджаємо до мами або що будемо орендувати щось самі. Вона б одразу здогадалася, що щось не так і що жити разом нам не годиться. Це напевно сильно вплине на неї.

Ситуація змусила мене вжити заходів, які спонукали б її запропонувати нам виїхати. Однак я не хотіла повністю відбити її від контакту зі мною.

У мене була геніальна ідея. Я давно мріяла завести домашнього улюбленця. Він мав бути трохи більшим за її собаку йорка, але водночас я не хотіла, щоб він був занадто великим.

Я “переглянула свої погляди” і сказала Дмитру, що завжди мріяла про справді великого пса. Моя підступна ідея мала шанси на успіх, бо мій чоловік завжди хотів мати під опікою великого сторожового пса.

Він без вагань погодився на нашу ідею, тож ми одразу сказали свекрусі. Якою була її реакція? Ну, проковтнула якось, все-таки вона дуже хороша людина. Вона вирішила, що в нашому гніздечку буде місце для двох собак, і, побачивши в Інтернеті фотографії цуценят добермана, навіть зраділа.

– Він обов’язково подружаться з моїм Барні! Які милі обличчя! – радісно захихотіла вона.

Я прийшла до висновку, що мені потрібно її трохи просвітлити, з якою твариною вона буде мати справу. Я дізналася, що тримати добермана і йорка під одним дахом абсолютно неможливо. Я знаю кількох людей, які мають такого великого собаку, тому вирішила запросити їх до себе. Разом зі своїм вихованцем, звичайно.

У неділю після обіду до нас завітали мої друзі зі своїм собакою. Я поспішно погукала матір чоловіка до нас. Я сказала їй, що мріяла мати саме таку собаку і вона мені дуже сподобалася. Свекруха не виглядала в захваті, і її вираз обличчя став ще сильнішим, коли Шерлок почав голосно гавкати на неї. Проте я все одно вдавала захоплення. Я вважаю його одним із найзлісніших собак, яких я коли-небудь зустрічала.

Але найцікавіше трапилося, коли на подвір’ї з’явився Барнік свекрухи. Шерлок миттєво підбіг до нього і так розгавкався, що свекруха запанікувала. Барнік втік в підвал, а свекруха стояла і не могла зрозуміти, як на це все реагувати.

Ось як це було, коли я познайомила свою свекруху з “моєю улюбленою” породою собак. Презентація, яка досягла саме того, чого я хотіла. Наступного ранку свекруха покликала нас до себе в кімнату і неприродно бадьорим голосом повідомила:

– Слухайте, я маю вам дещо сказати!

– Ми уважно слухаємо!, – не міг дочекатися Дмитро.

– Знаєш, у мене є двоюрідна сестра, тьотя Зося, така маленька, з кучерявим волоссям, пам’ятаєш її?

– Звичайно, мамо, з пам’яттю у мене все добре.

– Ну, я тільки згадала, що вона переїхала жити до чоловіка в Німеччину десь пів року тому і з того часу шукає довірену людину, щоб наглядати за її домом!, – схвильовано вигукнула вона.

Я була абсолютно здивована, тому що ніколи б не подумала, що завдяки моєму “доберманському номеру” ми зможемо забезпечити собі таку комфортну незалежність.

Трохи смішно все це відбулось. Але результат того вартий.

Ну хіба ж не професійно ми все це організували зі свекрухою?

Джерело