Я як дізналася, що тітка Ольга продала будинок в селі – ледь зі стільця не гепнулася. Це ж треба! Вона завжди говорила, що село любить понад усе. Та ще й потайки! Тепер узагалі не уявляю, як розібратися у ситуації.

Діло все в тому, що моя тітка Ольга жила у селі з чоловіком і дочкою. І от, уявіть, місяць тому я випадково дізналася від їхньої сусідки, яку зустріла на базарі, що вони продали свій будинок і перебираються ближче до міста.

Я подзвонила тіточці дорогій одразу. Як годиться привітала, а тітка Ольга мені й каже, що їм допомога при переїзді треба – всі їхні лантухи перевезти.

Я погодилася допомогти, але попросила попередити заздалегідь, бо у будні ми з чоловіком на роботі, а у вихідні можемо щось спланувати, бо минулої зими купили дачу, яку засадили на весні, і тепер у нас і сад-город, і ремонт дачі на додачу.

Минає два тижні, тітка Ольга мені набирає і уточнює, чи можемо ми приїхати до них у будні. Я відповідаю, що ми працюємо і у вихідні тільки вільні, хоча вона про це знала, звісно.

Тітка Ольга відповідає, Вона каже, що у вихідні не може приїхати інша племінниця, зате вже є машина для перевезення. Ну добре, домовляємося з нею, що вона подзвонить мені на тижні і повідомить, у який саме вихідний приїжджати.

Ми скасовуємо всі свої плани. Минув тиждень, дзвінка немає, добігає кінця ще один тиждень, за цей час ми домовляємося з будівельниками на суботу розпочинати будівництво додаткового сараю на дачі.

У п’ятницю дзвонить тітка Ольга і каже, що завтра вони планують переїзд, приїжджайте, мовляв. Я відповідаю, що на завтра ми маємо інші плани і скасувати ми їх вже не можемо, хоч ображайтеся, хоч ні.

Вона кидає слухавку зі словами: “Все зрозуміло!”. І далі хвилин через 10 пише мені у Вайбері повідомлення:

“Я не образилася. Просто можна було пояснити і все. Ми теж весь тиждень чекали вантажоперевезення. Хвилювалися. Тому ти мене дуже засмутила. Я тебе дуже люблю.”

Ось і думай тепер. Начебто й повідомлення таке позитивне, але я розумію, з якими почуттями воно було написане. Я нічого не відповіла, але весь день не знаходжу собі місця, переповнює почуття провини.

Виходить, я вчинила погано, не допомогла рідній людині. Подзвонила мамі, мама сказала, що я правильно зробила, не треба ставити чужі інтереси вище за свої. Але в мене двояке почуття. Допоможіть розібратися, дуже прошу.

Джерело