Коли я виходила заміж за Костянтина, я щиро сподівалася, що багата родина чоловіка прийме мене, як рідну.

Однак цього не сталося. Ангеліна Михайлівна, мати Костянтина, поставилася до мене, м’яко кажучи, як до порожнього місця. На весіллі вона старанно не помічала мене, наче мене й не було.

Батько Костянтина, Григорій Володимирович, поводився стосовно мене, набагато краще, ніж дружина, але все ж таки без будь-якої теплоти й, тим більше підтримки.

Тільки дівер Максим з усією широтою душі прийняв мене, як члена сім’ї.

– Мені здається, що твоя мама не надто задоволена мною? – Запитала я у чоловіка відразу після весілля.

– Не здається! Вони з батьком сподівалися, що я одружуся з кимось із нашого кола, – спокійно відповів чоловік.

– Що означає із вашого кола? – незрозуміло спитала я.

– Із забезпечених, а не простих роботяг, – незворушно промовив Костянтин.

– Чому тоді ти вибрав мене, а не якусь фіфу розмальовану? – уражено поцікавилася я.

-Тому, що ти гарна і розумна, – засміявся чоловік. – А цього ні за які гроші не купиш.

Я відразу ж розтанула від слів Костянтина, і перестала дутися. Однак, того дня в мене з’явилося бажання будь-що сподобатися батькам чоловіка.

Я вважала, що погане ставлення свекрів може зруйнувати мій шлюб, яким я дуже дорожила. Відверто кажучи, матеріальний добробут Костянтина відігравав не останню роль.

Саме тому я відкинула інших претендентів на мою руку та серце, та зупинила свій вибір на Костянтині.

Через кілька місяців після весілля, чоловік повідомив мені, що на два тижні поїде з батьками та братом на відпочинок.

– Стривай, я щось не зрозуміла, ти поїдеш без мене? – здивовано спитала я.

– Ти тільки не злись, але це сімейна поїздка, тому батьки запросили лише нас із братом. Це наша традиція, щорічно збиратися всією сім’єю в будиночку на березі річки, – сказав Костянтин. – Ми згадуємо минуле, купаємось і рибалимо.

– Зрозуміло, Ангеліна Михайлівна та Григорій Володимирович мене частиною сім’ї не вважають, і познайомитися ближче не хочуть, – ображено промовила я.

– Головне, що для мене ти завжди будеш частиною нашої родини, – обнадійливо промовив чоловік. – Зрештою, ти живеш зі мною, а не з ними.

– Ти, звичайно, маєш рацію, але мені все одно неприємно, – чесно зізналася я.

Чоловік у відповідь лише розвів руками, мовляв, він тут нічого змінити не може. Незабаром Костянтин поїхав у сімейний будиночок біля річки, й повернувся до мене лише за два тижні.

Зрозуміло, мене не влаштовував такий стан речей, тому я вирішила привернути увагу свекрів, за допомогою онуків. Я перестала приймати пігулки, і, через деякий час, була вже в положенні.

– Любий, ти скоро станеш татом, – радісно повідомила я.

– Як це? Ми ж не планували? – злякано запитав Костянтин.

– Не знаю, значить, пігулки не допомогли, – збрехала я. – Ти що, не радий?

– Радий, звісно! Діти – це квіти життя, – невпевнено відповів чоловік.

Я помітила, що він перебував у сум’ятті, але мені, за великим рахунком, було байдуже. Я вважала, що після появи дитини Костянтину не буде куди подітися, і він буде повністю в моїх руках.

Однак, після появи доньки, ставлення свекрів до мене ніяк не змінилося. Вони приїхали лише на виписку внучки з лікарні, де суто символічно подарували нам гроші.

Костянтин появі доньки хоч і зрадів, але возитися з нею не хотів. Тому турбота про немовля повністю лягла на мої плечі.

Через кілька місяців дівер Максим запросив нас на своє весілля. Його наречена Ліза була дочкою місцевого депутата і, за сумісництвом, підприємця, тому свекри спілкувалися з нею тепло та привітно.

Мені вдалося потоваришувати з Єлизаветою, і ми обмінялися контактами. Наприкінці літа Костянтин знову зібрався виїхати на кілька тижнів з батьками у будиночок біля річки.

– Нас із дочкою ти з собою не візьмеш? – посміхнулася я.

– Кохана, якби моя воля, то я б з вами залишився. Але ти сама розумієш, що без батьківських грошей, та знайомих, мій бізнес швидко піде на дно. І з собою теж взяти не можу, батьки проти чужих на відпочинку, – злукавив чоловік.

– У цьому вся проблема, що я для них досі чужа, – засмучено пробурмотіла я.

Чоловік ніжно обійняв мене, і поцілував в щоку. За кілька днів він поїхав відпочивати.

Поки чоловік проводив час у батьків, я вела життя молодої матусі з безсонними ночами, прогулянками, та вічним пранням.

Якось увечері, поки маленька донька спала, я вирішила подивитись соцмережі своїх подруг, та знайомих. Коли я побачила фотографії Лізи на її соціальній сторінці, я мало не випустила телефон.

Виявилося, що Максим узяв дружину з собою до батьків у будиночок біля річки! Мало того, свекри стояли з невісткою на одній фотографії, й радісно посміхалися.

Зрозуміло, я розлютилася на родичів, і особливо на чоловіка. Тому на Костянтина чекав грандіозний скандал.

– Я не винен, що ти не ладнаєш з моїми батьками! Ось Ліза знайшла з ними спільну мову, – дорікнув мені чоловік.

– Це заслуга її батька, тільки через нього твої батьки скачуть перед нею на задніх лапках, – роздратовано сказала я.

– Але це все одно не виправдовує тебе! Ти міг наполягти, щоб твої батьки покликали мене в гості.

– Ну міг би, мабуть, – невпевнено промовив чоловік. – Але далеко не факт, що вони до мене прислухалися б.

– А ти постарайся! Тобі самому не соромно, що твої батьки не хочуть спілкуватися зі своєю онукою? Вони жодного разу не відвідали її після виписки, наче це не твоя дитина, а якесь непорозуміння, – резонно зауважила я.

– Просто вони дуже зайняті люди, – спробував виправдатися чоловік.

– Досить нести нісенітницю! Ви два тижні безцільно сиділи на березі річки, отже, час, щоб побачити онуку, у них є! – Сердито промовила я.

– Добре, наступного разу я візьму вас із собою, – впевнено заявив Костянтин.

Я задоволено усміхнулася і припинила насідати на чоловіка. Приблизно через пів року батьки знову запросили синів провести кілька тижнів на природі у знаменитому будиночку біля річки.

Цього разу Костянтин узяв із собою і нас з донькою. Я була на сьомому небі від щастя, й вирішила, що свекри нарешті взяли мене до своєї родини. Однак, моя радість була передчасною.

– Марино, як я рада, що ти все-таки змогла вибратися до нас у гості, – солодким голоском промовила свекруха.

– Так… Я теж рада, – здивовано відповіла я.

– Костик віднесе ваші речі до кімнати, а ти поки що допоможеш мені на кухні, – розпорядилася свекруха.

Костянтин мовчки взяв сумки, та пішов на другий поверх котеджу, залишивши мене, з дитиною на руках, у товаристві своєї матері.

– Віддай малючку Лізі, нехай посидить із нею, – продовжила командувати Ангеліна Михайлівна.

Я покірно виконала її доручення, та повернулася на кухню. Виявилося, що свекруха приготувала мені роль служниці!

Господиня будинку давала мені одне доручення за іншим, поки всі інші члени сім’ї відпочивали.

– Ворушись, люба, гості за столом давно чекають, – командувала свекруха.

Через кілька днів такого відпочинку на природі, я вмовила чоловіка відвезти нас із донькою назад до міста.

Після цього випадку у мене зникло бажання проводити час у колі родичів з боку чоловіка. Я змирилася з тим, що ніколи не стану для них рівнею.

Але не можу змиритися, що мій коханий чоловік віддає перевагу своїм батькам, а не своїй родині! Навіть не уявляю, як складуться наші подальші з ним відносини?

Мені дуже образливо, що він не захищає мене перед батьками, дозволяє робити з мене служницю, ніби його все влаштовує! Так жити нестерпно! Можливо ви мені щось порадите, як краще вчинити?

КІНЕЦЬ.