Вперше я вискочила заміж дуже рано – у 18 років. Зате – з великого кохання, я крім свого сонечка-Петра більше нікого не помічала, для мене існував лише він, 20-річний.

Але в наше молоде сімейне життя постійно втручалася моя мама, я її у всьому слухалася, а Петру це не подобалося. хоча сам він у свою чергу виявився дуже не охочим до домашньої роботи. нічого не робив по господарству.

Тому мама часто дзвонила до нас і висловлювала своє невдоволення. Розвиток подій був очевидним, ми розлучилися через три роки, не витримавши випробування раннім шлюбом. Добре, що не нажили дітей.

Я залишилася жити самостійно в тій самій квартирі, що і раніше. Минуло 15 років. У мене є робота, машина, я займаю хорошу посаду, отримую гідну зарплату 45 тисяч гривень, стежу за собою, подорожую. Але заміж я поки що вдруге не вийшла.

В квартирі, яка дісталася мені від батьків, я давно зробила чудовий ремонт і дуже люблю свою оселю в старому будинку майже в центрі Хмельницького.

Їжджу на відпочинок раз на півроку. Займаюся спортом. Дорого одягаюся. Тобто маю цілком успішне життя. Але мої всі подруги вважають, що я не щаслива жінка, раз не маю чоловіка та дітей, як вони.

Зізнаюся, я теж про це замислювалася. Але багато моїх заміжніх подруг далеко не виглядають так добре, як я, не мають всього того, що маю я. А крутяться як білки в колесі у вічній гонитві за грошима і думках, як прогодувати й одягти дітей.

Мама з татом теж мені вже продзижчали вуха спадкоємцями, ніби ми якісь короновані особи, що нам неодмінно треба продовжувати рід? Та таких як ми – повно, а в світі що коїться!

Я ж маю право жити, як мені подобається, я сама вибрала таке життя. Сьогодні я завжди сповнена сил, відпочила і маю достатньо грошей для  щасливого життя.

А склянку води нехай мені робот подає – коли я постарію, цього добра точно буде навалом! Тим більше, що я можливо і до іншої країни переберуся згодом.

Джерело