Просто одного дня провела чоловіка і сина на роботу, дочку в коледж, свекруху в поліклініку робити крапельницю, процес нешвидкий, зібрала всі свої речі, та перебралася у квартиру, яка мені нещодавно дісталася від бабусі.

Бабуся ця була мамою мого батька. Тітка владна, вдачі крутої, ні з ким ужитися не могла, а зі мною ось ладнала.

Я дбала про бабусю до останнього дня, а коли її не стало, з’ясувалося, що бабуся залишила квартиру саме мені. Решта онуків сильно образилася на мене!

Круту вдачу мав і мій батько. Тому я і заміж вискочила в сімнадцять років, тільки-но закінчивши школу, щоб його тиранії позбутися.

З Назаром у нас кохання сталося з першого погляду. Зустрілися на вечірці, та так і не розлучалися. Він був на п’ять років старший і здавався мені таким дорослим, таким надійним.

А на квартиру бабусі мали плани не лише онуки, а й мої діти. Дочці вісімнадцять, синові двадцять.

Обидва дорослі, та кожен мріяв, що квартира дістанеться саме йому. Навіть посварилися між собою – кому потрібніше, і хто гідніший!

Обидва, по черзі, провели зі мною розмову на тему того, кому має дістатися квартира. Обидва отримали категоричну відмову і дійшли висновку, що я, напевно, зібралася її здавати.

Це, звісно, ​​не те, чого вони хотіли, але теж непогано. Отже, мати матиме гроші, яким можна знайти застосування.

Син, наприклад, давно хотів машину і вирішив, що якщо купити її в кредит, то щомісячний платіж можна буде віддавати коштом, отриманим від здачі житла.

А я, ні з того ні з цього взяла, і всі плани дітям сплутала! І не лише дітям! Свекруха з чоловіком теж були шоковані моєю витівкою!

Першою того дня прийшла додому бабуся. Потім прийшла дочка, син та чоловік. Усі знайшли чим перекусити, й чекали на мене: ось зараз вона прийде, як завжди, приготує вечерю і всіх нагодує.

Але я додому не поспішала. Свекруха вже почала бурчати. Їй пігулки настав час пити, їх тільки після їди приймати, а їсти то й нічого!

Назар набрав мені:

– Ну і де ми ходимо? Ти бачила скільки часу?

– Я вдома.

– У сенсі вдома? Ти в хованки чи що вирішила пограти?

– Я у себе вдома. У квартирі, яку мені лишила бабуся.

– Слухай, годі, це вже не смішно! – кричав у слухавку Назар.

– А я і не жартую, я пішла від вас! Від усіх вас! Тож вчіться жити без мене! – намагаючись зберігати спокій відповіла я і відключила телефон.

Поїдаючи пельмені, вся родина не просто дивувалася моїм вчинком, вони дійшли висновку, що я збожеволіла і мене потрібно лікувати. Такої одностайності у цій сім’ї ще не траплялося ніколи!

Наступного дня біля роботи на мене чекали діти та чоловік. Я, анітрохи не здивувалася, побачивши їх, усміхнулася і привітала, як ні в чому не бувало. Ми зайшли до кафе. Не на вулиці ж нам обговорювати мою неадекватність?

Ні діти, ні чоловік не приховували свого обурення моєю поведінкою і все ніяк не могли зрозуміти, чому я так вчинила, адже жили добре!

Змінюючи один одного, а то й разом, чоловік і діти переконували мене, що я маю великі проблеми з головою, раз я викинула ось такий фортель.

Я слухала їх мовчки. Довго слухала! Питання сипалися одне за одним, але все зводилося до одного твердження, що жили ми добре, а тут мама бац – і з глузду з’їхала!

– Це ви жили добре! Як жила я вас ніколи не хвилювало! Я ось, заради того, щоб ви росли в повній родині, терпіла всі вибрики свекрухи, й чоловіка – зануду, та невміху!

– І тільки побачивши, якими егоїстами ви зросли, я зрозуміла, як помилялася! А свекруха? Скільки б я не намагалася їй догодити, це було неможливо!

– Вона, мабуть, уже забула, коли востаннє сама собі їжу готувала, але при цьому щоразу знаходила моє куховарство зовсім неїстівним і постійно вимовляла мені за це. Ви хоч раз за мене заступилися?

Зверталася я до дітей. Вони тільки сором’язливо засовалися на стільцях, але у відповідь нічого не сказали.

Натомість Назар спробував дорікнути мені в невдячності. Мовляв, я маю радіти, що мама пустила нас жити до себе. Я навіть не подивилася у бік чоловіка, та продовжила вимовляти дітям.

– А пам’ятаєте, як три дні тому у нас забилася каналізація? Що ваш батько зробив? Вилаяв усіх за те, що ми її засмітили, спокійно повечеряв і ліг перед телевізором!

– Як він думав користуватися унітазом? Як ви всі збиралися ним користуватися? У будинку два дорослі мужики, а пробивати засмічення довелося мені!

При цьому ваш батько коли захотів до вбиральні, знаєте що у мене запитав:

– Ну, як, виходить?!

– Знайшла до чого докопатися!

Але я його не чула, та продовжувала:
– Ось тепер настала моя черга пожити добре! На жаль, разом з вами це неможливо, тому я житиму сама, більше на мені їздити у вас не вийде!

– Приїдете в гості – буду рада, але не більше! Дах над головою у вас є, руки-ноги цілі, без мене впораєтеся!

І звертаючись до чоловіка додала:

– А з тобою я розлучаюся! З дня на день тобі прийде позив до суду. Прийдеш – не прийдеш, нас все одно розведуть. Не одразу, так за три місяці. Питання вже вирішено!

Я закінчила і якийсь час усі сиділи мовчки. Першим знайшов що сказати син.

– Я так розумію, мені настав час одружуватися?

– Я ось теж подумала, що настав час заміж виходити! – палко підтримала сестра брата.

– Ви реально думаєте, що у вашому випадку це вихід? – запитала я.

– Знаєш, на тобі світ клином не зійшлося! Я теж не збираюся сидіти й чекати, коли в тебе пройде бзик!

Я окинула поглядом дітей та чоловіка. Говорити більше не було про що. Попрощалася з дітьми, та покинула кафе. Я відчувала надзвичайну легкість! Я вільна!

Життя в сорок років справді тільки починається, і колишніх помилок я більше не припустюся! Як вважаєте, чи я правильно вчинила, чи помиляюся? Підкажіть!

КІНЕЦЬ.