Дякувати Богу, що всі родичі вже заспокоїлися, і не полоскають мене по селу. Але з цього часу минуло вже п’ять років, і це не мало.

Якщо розказати мою історію одним реченням, то я покинув свою дружину в 55 років і переїхав жити в сусіднє село до її рідної сестри. Чи шкодую я про скоєне? Ні, і ніколи не пожалію.

Леся хоч і рідна сестра моєї Марусі, та вона геть інша – повна її протилежність.

З Марусею ми разом прожили гарне, але дуже нудне життя. Ми виховали двох доньок. Старша вже вдруге заміжня, молодша також створила свою сім’ю. Вони собі окремо, ми окремо. В село дуже до нас ніхто не навідувався. Але я їх розумію, молоді, їм не до сільських робіт.

Ми ж з Марусею рік за роком своє господарство все зменшували бо ні сил ні бажання тримати корову чи тих качок не було.

Вже останні роки з Марусею ми жили як пани. І я і Маруся працювали в райцентрі. Ніде ми не їздили, нікуди не вибиралися. Так, жили, наче по течії.

Про море якось і не думали, бо яке там море, як за хатою своє – зелене.

Жили ми в будинку Марусі, я пішов у зяті, але коли не стало її батьків, ми залишилися жити лише своєю сім’єю.

У Марусі є ще рідна сестра. Леся заміжня і живе в сусідньому селі. З чоловіком мають одного сина, але той після навчання переїхав жити до Канади. Там він одружився і навіть маму не провідує. Але то таке, їхні справи.

Моя ж Маруся жінка така, дуже прискіплива. Через крихту під столом може таку бурю зчинити, що весь день око може сіпатися.

Все в неї має бути по поличках, нічого зайвого. Не раз ми через її характер сперечалися, але її вже не виправиш, як я зрозумів з часом.

Оскільки в нас господарства вже не було, мені знайомі запропонували поїздку на море, але там три квитки – “гаряча путівка” в пів ціни.

Ми ніколи не були на морі, тим більше в Туреччині. Ось я і почав про цю пропозицію говорити дружині. Маруся спершу казала, що шкода грошей, але по її реакції я бачив, що і вона хоче відпочити.

В цей час ще так трапилося, що Леся, сестра Марусі, овдовіла. В них було чимале господарство і ось вона залишилася одна. Леся дуже важко пережила втрату чоловіка і тому моя Маруся запропонувала господарство на ті десять днів залишити на сусідів і поїхати з нами в цю Туреччину.

Ви знаєте, на диво Леся погодилася.

З дві неділі ми в трьох грілися під сонечком в Туреччині. Але в трьох це гучно сказано.

Моя Маруся хотіла спокою. Вона віддалялася від нас, більше часу проводила як не в готелі, то біля басейну. Ми ж Лесею багато гуляли, пізнавали містечко, куди нас занесла доля. За теплими розмовами і посиденьками ми зрозуміли, що дуже підходимо один для одного.

Я ніколи раніше не знав Лесю з такої сторони. Вона така добра, ніжна, вміє вислухати і їй байдуже, що я вийшов на вулицю в непопрасованій футболці і шортах.

Що я вам скажу, за пів року після цього відпочинку я забрав свої манатки від Марусі і переїхав в сусіднє село до Лесі.

В неї господарство, чоловіча рука потрібна.

Про родичів і сусідів скажу, що довго про нас говорили, може й досі говорять. Але ми на них не зважаємо. Я не розлучався з Марусею. Ми по закону чоловік і дружина. Діти зі мною спілкуються, але кажуть, що вчинив я не по чоловічому.

А як пережила мій переїзд Маруся? А вона сама винна. Не потрібно було сидіти в тому номері і креветки їсти. Сама мене до Лесі підштовхнула.

Їй нічого не бракує. Працює собі, як і працювала. Ми навіть вітаємось, коли зустрічаємось в райцентрі. Правда, з сестрою все складніше. Маруся викреслила її зі свого життя.

Ось така історія…

Але я не жалію ні про що. Хоч на старості літ я поживу спокійним і розміреним життям.

А як ви вважаєте, чи є за що Марусі ображатися на сестру? Як на мене, у всьому цьому винен її прискіпливий характер. Ну ні один чоловік так довго б біля неї не протримався.

Хіба ні?

Джерело