Вчора знову прийшли до мене вдвох, мама і свекруха: “Забери заяву про розлучення! Забери сина у чоловіка! Не руйнуй в 42 роки родину! Візьмися за голову! Він тебе покине!”

Всі 15 років шлюбу я жила з максимом заради сина і ідеальної картинки. Адже в нашому райцентрі на Черкащині всі усіх знають, і у моїх батьків, і у Максових – показово правильні родини.

МИ з Максимом теж 15 років тому одружилися наче з кохання, і я зі свого боку робила все, щоб у мої родині панували злагода і затишок. Працювала, готувала, народила сина, стежила за собою.

Але Максим мій, як виявилося. не вмів такого цінувати. Під час декрету я вперше дізналася про його походеньки. Але я тоді не стояла самостійно на ногах, не була впевнена в своїх силах. Та й хто з жінок так не живе, не терпить чоловічих слабкостей?

От і я жила. Але щасливою з Максимом більше ніколи не була.

А зовсім недавно, два роки тому, в 40 я зустріла Романа. Він вдівець і приїжджає в наше місто в командировки, у нас тут філія підприємства, на якому він очолює одне з направлень. Ми познайомилися в кав’ярні, зав’язалося спілкування. Почали зустрічатися таємно.

Так тривало два роки. І зараз ми зрозуміли, що кохаємо по-справжньому і хочемо бути разом. Я переїхала від Максима на орендовану квартиру, за яку платить Роман. Подала офіційно на розлучення. Але мій син, якому 14 років, хоче жити з батьком.

Як я вже сказала, до чоловіка почуттів у мене немає вже давно, жила всі роки заради сина. Так чесно і розповіла все чоловіку і батькам з обох боків.

Що тут почалося! І Максим, і батьки – всі умовляють мене не руйнувати родину. Макс обіцяє бути надалі вірним сім’янином і пробачити мене.

Але мені це все вже не потрібно. Хочу жити для себе і бути з коханою людиною. Життя надто коротке, щоб і нададлі марнувати його. Син вже не маленький і сам зробив вибір.

На моє запитання “чому ти зі мною не хочеш жити?”, Данило відповів “мені тут з батьком добре”. Ія прийняла йог овибір, але моя душа і двері завжди відчинені для сина і він це знає. ми часто бачимося.

Офіційно ми з Максимом ще не розлучені. Минуло вже два місяці, як я живу окремо, Роман приїздить на вихідних, а після розлучення збираюся до нього в Київ переїжджати.

І ось вчора знову прийшли до мене вдвох, моя мама і свекруха, і завели свою пісню: “Забери заяву про розлучення! Забери сина у чоловіка! Не руйнуй в 42 роки родину! Візьмися за голову! Він тебе покине!”

Ну що я можу пояснити цим вже літнім жінкам, якщо у них лише однобоке бачення ситуації? За їхнім світоглядом, жінка повинна терпіти і попри все зберігати родину, а чоловіку – все можна, аби зарплату приносив.

Сказали, що й спілкуватися зі мною перестануть, якщо я поїду. Але я упевнена у своєму рішенні, щоб вони там не казала і як би не вважали.

А ви що думаєте, дорогі читачі цього сайту? Мої батьки й свекри праві, чи все ж таки я?

Джерело