Тітка Віра завжди зрозуміє!

— Вірка, ну яка ж ти дурнувата. Навіщо ти всіх вітаєш. Навіщо тобі все це треба. І так ледве кінці з кінцями зводиш, — говорили сусіди.

— Це друзі дітей. Та й не шаную я їх. Вони ж дружать. Де їм ще жити? Не на вулиці ж шлятися. То дощ, то холод. Нехай сидять. Мені не шкода. Не хуліганять і добре. А вулиця до доброго не приведе.

Віра рано залишилася без чоловіка. На полюванні випадкова куля позбавила його життя. Сім’я залишилася без головного добувача в родині.

Віра залишилася з двома хлопчиками 7 і 8 років і п’ятирічною донькою. Працювала на пошті оператором, а вечорами мила підлогу. Батьки далеко, та й допомоги від них чекати марно. Хворіють.

Завжди виручав город, кури і дві кози. Діти росли, допомагали. Друзі хлопчиків любили приходити в будинок Віри. У неї завжди було тихо й затишно і тітка Віра їх усіх годувала млинцями, оладками чи просто печивом.

Хоч і чай іноді був без цукру, але це не важливо. У неї завжди було просто добре. Хтось проводив час у них, тікаючи від злих батьків. У когось батьки працювали допізна, але додому друзів не дозволяли приводити.

Завжди в їхньому будинку було від трьох до десяти друзів. Коли вони стали старшими, то стали допомагати і з дровами, і з городом. Такою великою компанією все робилося швидко і весело. І дрова покладуть, і картоплю викопають.

Потім до них приєдналися і дівчатка, подруги молодшої дочки. Компанія збільшилася.

— Вєрка! Навіщо тобі це. Щодня повний будинок народу. Хіба так можна? Ех ти! А прибирання після всіх. Ну ти й блаженна.

— Прибирання? Та не роблю я прибирання після них. У нас усе гаразд.

Діти й справді після себе бруду не залишали, посуд вимиють, усе приберуть, ніби й не було нікого.

— А, ну, як обікрадуть тебе?

— Що в нас красти. Та й діти в мене чесні.

— Це твої чесні, а інші?

— У мене всі діти чесні.

Так і виросли всі. Уся велика компанія роз’їхалася, але спілкування не припинилося. Тітці Вірі міг зателефонувати будь-хто з них, запитати поради чи просто поділитися радістю.

Декому вже не було з ким поділитися, а інші просто не могли довірити батькам свою таємницю. А тітка Віра завжди зрозуміє, дасть пораду і допоможе, а не побіжить доповідати батькам.

Звісно, тітка Віра допоможе. Одного разу вночі до неї постукали. Це була подруга її доньки. Нетвереза мати, почувши, що донька чекає дитину, вигнала її з дому. Якби це було літо!

Тоді були сорокоградусні морози. Дівчина добігла до будинку тітки Віри. Куди ще бігти? Хто її пустить? Тільки тітка Віра.

Наступного дня за нею приїхав хлопець, батько її дитини. І звичайно ж Віра була на їхньому весіллі, замість рідної матері. І це тільки один випадок.

У будь-який момент друзі дітей, уже дорослі, можуть прийти в будинок тітки Віри. Просто так, привітатися, поділитися новинами, з тортиком або без нього. Чай буде завжди.

А іноді вони збираються всією великою компанією, коли рідні діти Віри приїжджають у відпустку.

— Вєрка! Чому тебе всі люблять? Щось нікому не допомагають. Тільки тобі. Проблем не знаєш ні з дровами, ні з картоплею. І взагалі.

— Та які дрова, мені вже газ провели. Добре слово всім приємне. Особливо дітям. А вони завжди діти. Друзі моїх дітей.

І що б не говорили заздрісні язики, Віру не зміниш. Вона завжди рада своїм дітям і друзям дітей. У неї вони всі хороші…

КІНЕЦЬ.