Влітку часто батьки відправляють до бабусь своїх дітей. Особливо до тих, хто живе у селі. Свіже повітря, овочі та фрукти з городу та зміна місця проживання — те що треба для літніх канікул.

Скільки себе пам’ятаю, стільки і їздила до бабусі з сестрою. У нас з’явились друзі, з якими ми бачились тільки три місяці влітку. Весь рік ми сумували за ними, згадуючи смішні моменти з літніх канікул.

Якось швидко ми подорослішали. Перші почуття замінились цікавістю та хвилюваннями. Я тоді ще не знала, що мене чекає та як себе поводити, тому діяла, як розуміла.

Нам було по 17, коли ми з Максимом почали зустрічатися. Проводили багато часу разом, щось планували та насолоджувались сливами з сусіднього саду. Поки нас дідусь із палкою не проганяв. Тоді ми лазили за шовковицею та трусили нашу яблуню. У моєму розумінні це й була романтика.

Наші стосунки швидко розвивались, а літо пролетіло ще швидше. Ми роз’їхались, але не забули одне про одного. Принаймні мені так здавалось. Я з нетерпінням чекала наступного літа, щоб бути разом, але так не сталося.

Коли я його побачила, він змінився. Виріс, подорослішав, але став грубим, неуважним та зухвалим. У нас змінились інтереси, цілі та бажання. Ми вступили до вищих, але я розуміла, що заміж за нього не хочу. Миритися з деякими рисами його характеру я не зможу, тож, краще розірвати стосунки, щоб колись у майбутньому зустріти своє щастя.

Не так все просто, як здається. Він не раз ходив за мною та вмовляв востаннє з ним сходити на побачення, востаннє з’їсти сусідню сливу та востаннє побути з ним. Я не хотіла, але він був наполегливим і я не встояла.

Наслідки були непередбачуваними. Невдовзі я дізналась, що при надії. Він так і не сказав про це своїм батькам, а мої дізналися аж восени. Ми роз’їхались з села, а наступного року я не змогла повернутися, через малу дитину.

Його брат мені подзвонив та розповів, що Максима більше немає. Сталось щось на дорозі. Він знав, що моя Вероніка донька Максима і батьки його знали, але вони так і не визнали цієї дитини. Зазвичай батьки шукають щось на згадку про свого сина, а ці навіть ніколи й фотографію не попросили, не те що визнати Вероніку своєю онукою.

Джерело