– Віро, а положи мені ще одну котлетку, – сказав Дмитро не відводячи погляду від тарілки.

Я то положила, але скриплячи зубами. Мало того, що приїхав з пустими руками, так ще й все в нас поз’їдає.

Не люблю я таких людей, корисливих. Ледь його ми з Даринкою позбулися.

На даний час я живу з тринадцятирічною дочкою одна.

Чоловіка не стало, коли Даринці було всього три рочки. Вона тата майже не пам’ятає. Живемо ми в квартирі його батьків, яких також вже з нами немає.

На цьому світі ми залишилися зовсім одні. Єдиний, хто ще залишився з чоловікової родини, це його брат Дмитро. Він живе в іншій області, в Дмитра сім’я, двійко дітей. Також Дмитро є хрещеним батьком Даринки.

Ще коли жили батьки, він навідувався частіше, ну а тепер ні батьків ні брата, тому його візити відбуваються раз на рік, або ж два.

Але ці візити я важко переношу.

Ні, Дмитро спокійна людина, але мене дивує, що він приїжджає до нас з пустими руками. Ну міг би хоч похресниці шоколадку купити чи ручку. А тут ні.

– Добрий день! Я радий вас бачити. Я так скучив!

Та я рада, але не так вже і сильно, скажу вам по правді.

Дмитро завжди приїжджав на день ну два. Він ходив на кладовище, прибирав, запалював свічку. А в цей раз тішив своїм візитом тиждень.

Щось в них з дружиною не поладилося і він таким чином хотів від неї відпочити.

Ну ще перші дні я його приймала, як гостя. Але з кожним наступним мене його присутність лише дратувала.

Поїсти Дмитро любить – дай Боже.

Ми з Даринкою, ну скільки там їмо. Зварили борщу, та й маємо по черпачку на обід. На сніданок кашка, ну а на вечерю, що Бог пошле, щось легеньке.

Ну а Дмитру подавай м’ясо. Я вже все витягнула, що мала в запасах в морозилці.

Останнє, що я витягнула, це фарш. Зробила котлетки на вечерю з тим розрахунком, що ще й на ранок залишиться.

Але Дмитро не з тих, хто по одній колеті, хоч і великій, їсть.

Я положила Дмитру дві котлети з картопелькою, ну а нам по меншій і по одній.

– Віро, положи мені ще одну і ось цю, побільше, – сказав Дмитро.

Я б так не змогла. Не знаю, може просто через те, що я дівчинка. Але якось мені було не зручно поки він гостював.

Наївся, напився, а Даринці навіть морозива не запропонував.

Я коли побачила, що він свою сумку пакує, аж зраділа.

Чи то я вже відвикла від чоловіка в домі, чи що, але його присутність мене дуже сильно дратувала.

Я надіюся, що цього року я брата чоловіка більше в цій квартирі не побачу.

Хіба це нормально з його боку поведінка? Як вважаєте?

Джерело