В Італії я за 20 років заробила собі на дві квартири в Чернівцях, машину хорошу. Відклала зараз гроші щоб відкрити свою справу.

Квартири у мене в оренді, а я вже прикупила у передмісті будиночок облаштовано для себе, в ньому живе жінка, яка за зарплатна ним дивиться. Також там є садівник.

Але мама вважає, що для мене однієї це забагато.

Я з бідної родини. Свого часу батьки переїхали з сіл в місто, але заможними стати не змогли. Так і живуть життя в маленькій тісній однокімнатній квартирі.

Я зʼїхала з цього житла в 15 років – вступила в технікум і потім швидко почала працювати. Але я мріяла про інше життя, якого в мене ніколи не було: про гарні фінансові можливості.

Тому в 21 рік я подалася в чужу країну, в Італію, де же працювала офіціанткою моя знайома. Так почалося моє італійське життя, яке не можна назвати легким, особливо спочатку. Та я знала, заради чого це.

Минали роки. Я вивчила італійську, працювала на різних роботах: офіціанткою, посудомийкою, прибиральницею в приватних оселях і в готелях . Доглядала літніх  сеньйорів. Зараз давно працюю в адміністративному секторі мережі ресторанів.

Додому їжджу раз на рік. У мами з татом пенсія маленька, тому я їм дуже допомагаю. ремонт зробила в квартирі, дачу їм подарувала.

Сестрі меншій, у якої четверо дітей, також само собою допомагаю, племінники ж не винні, щ тато у них 10 тисяч на місяць заробляють. а мама з меньшеньким в декреті.

Я ж власної сім’ї так поки що і не створила. Але це ніколи не було для мене пріоритетом. Мені подобається жити для себе. Я багато мандрую, займаюся йогою. Була майже всюди в Європі, в Канаді, на Тибеті. Маю багато друзів.

Звичайно, у мене були романи, але в цілому я абсолютно вільна жінка. так, іноді я задумуюся про дітей, але в той же час це не є моєю основною метою чи мрією. Я і так щаслива, бо досягла своїм трудом того, що хотіла.

Я, дякувати Богу, здорова, слідкую за собою, постійно розвиваюся: багато читаю, дивлюся фільми, люблю театр, спорт, музику. І рідних своїх теж люблю, не подумайте.

У всіх моїх племінників одяг х Італії, сестру також балую то обновкою, то гарними парфумами. На всі свята скидаю мамі й сестрі єврики на карти. Але виявилося, що цього замало.

В Італії я за 20 років заробила собі на дві квартири в Чернівцях, машину хорошу. Відклала зараз гроші щоб відкрити свою справу в Україні. Квартири у мене в оренді, а я вже прикупила у передмісті будиночок облаштовано для себе, в ньому живе жінка, яка за зарплатна ним дивиться. Також там є садівник.

Але мама вважає, що я, не маючи в 45 років родини, маю половину всього їжу зараз віддати сестрі і її чотирьом дітям. Я зараз у батьків в Чернівцях, правда живу в своєму будинку, а не з ними, але вчора була на вечері. І мама мені про це так і сказала.

Сказала, що в неї душа не на місці через сестру, що вона дуже переймається майбутнім онуків. А я все одно одна, тож мушу переписати на сестру одну квартиру і машину віддати, бо їм з дітками без машини важко, а вона в мене все рівно в гаражі стоїть.

Ще я б могла допомагати не тільки на свята, а щомісяця сестрі хоч 10-15  тисяч гривень перераховувати. У зятя ж зарплата маленька, а діти ростуть і потреби зростають. Все одно мені нікому, крім племінників, залишати свої статки.

Мені так сумно стало. Я мамі сказала, що нічого такого робити не буду, що не для того я витратила кращі роки на важку роботу і тому якраз і залишилася сама. Що я нічого не повинна ні їм вже, бо давно розрахувалася, а тим паче сестрі.

Я подарувала сестрі суму грошей, якої їм вистачить на відпочинок на морі в Греції. І сказала, що це останній мій транш. Далі – самі. По ним видно було, що вони на мене дуже ображені, але нічого не сказали, промовчали.

А в мене нажаль зникло відчуття, що у мене в Україні велика родина, рідні і близькі люди. Але – справлюся. Всім бажаю добра і хочу прочитати думки збоку: хто на ваш погляд правий, моя мама чи я?

Джерело