Про життя в наймах.

Я правду кажучи взагалі не знаю про що я тоді думала та на що взагалі звертала увагу, коли вийшла заміж за свого чоловіка. І на вигляд по ньому і не скажеш: серйозний, солідний чоловік, і вже немолодий, 39 років. Петро на 7 років старший за мене.

І не жив він постійно з мамою своєю, навіть одружений раз був ще до нашого знайомства, говорив, що розлучився через поганий характер колишньої. Я не знала вірити в то все чи ні, сумніви у мене якісь були звичайно – явно там його мама добре постаралася, адже навіть з моїм, спокійним, та добрим характером я відчуваю, що скоро вже не зможу мовчати.

Я теж була заміжня, і мій шлюб, на жаль, довго не тривав. Розлучилися з чоловіком бо у мого колишнього в голові були лише комп’ютерні ігри, соромно людям сказати, навіть на роботу через них не ходив, бувало так. Можливо тому, що занадто молодий був у свої 23,  і неготовий до шлюбу та серйозних обов′язків.

Тому, після розлучення, я сама собі пообіцяла вдруге вийти заміж за чоловіка серйознішого та старшого по віку, щоб мати надійну родину. Лише, як виявилось згодом, і це не гарантія справжнього сімейного щастя. Але все ж вирішила ризикнути і пошукати своє щастя у вигляді чоловіка вдруге, адже дуже хотіла мати родину і дітей

До речі, познайомила нас з Петром, як не дивно, якраз саме його мама. Мене скоротили на роботі, і я тимчасово пішла підробити в невеликий магазин. Заходила до нас якась добра бабуся та постійно мене вихваляла: – Дорогенька, ти така файна та ввічлива, а до тебе за прилавком така недобра жінка стояла що й не передати. От би мені невістку таку як ти!

Як ви зрозуміли – вона і стала потім моєю свекрухою. Просто з часом, замість бабусі в магазин став постійно ходити її син, почав розмовляти зі мною, запросив на побачення за маминою порадою. Загалом, стали ми з Петром таки зустрічатися після того. Він жив з мамою тоді, а свою квартиру здавав в оренду.

Коли ми одружилися, а це було десь півроку тому, пішли від його матері жити в його власну квартиру, а там таке було, що й словами не передати. Ремонту 20 років та квартира не бачила, і все таке старе, ну крім, можливо, якоїсь техніки, звичайно, але вона була елементарна та дешева.

Але, диван розкладний ще тих років, подушки якісь незрозумілі до нього. Килим на стіні висів старий та вицвілий добряче. Кажу: – Давай, Петре, все переробимо. Тут гарно, затишок зробимо хоч якийсь! А Петро мені:-Ти що, мама всю душу сюди вкладала в цю квартиру і в подушки. Усі сама шила!

Ви навіть не уявляєте, яких мені сил коштувало, щоб зняти зі стіни цей старий килим. В принципі, я спочатку стояло на своєму: – Я сама все потроху перероблю на свій лад, всі звикнуть і добре буде. Але варто було мені дістати з серванту кришталь, щоб в коробки засунути, чоловік відразу: – Ти що? Це ж якість яка, нехай буде, бо мама за це на нас дуже образиться. Я відчуваю, це навіть не він говорить – це нотки його мами у всіх фразах.

І ось, після того, як ми з′їхали, свекруха почала постійно заходити, мабуть, син попросив про підтримку. І почалося: – Біла постільна білизна з квадратом по середині – це практично, віник замість пилососа – це надійно, а килим дарма зі стіни зняли – це красиво дуже було, скоро на них мода повернеться, а ми його не купимо, адже зараз вони такі дорогі.

І взагалі, все має бути схоже, як у мене в квартирі, адже синочку так комфортно у мене дуже жилося, – Підсумувала свекруха. І мало того, я, виявляється, не так вже й готую як потрібно все. Яєчня має готуватись з прикритою кришкою коли смажиться, бутерброди підігріті в мікрохвильовці, а борщ мій – це взагалі щось незрозуміле. Зовсім не той смак і без підсмажених шкварочок. Усе не так, як потрібно.

Мало того, мій чоловік постійно свою маму до нас став запрошувати, щоб вчити мене всім секретам кулінарії. Так це ж все їсти неможливо, що готує вона, воно все смажене, жирне.

-Але зате смачно – каже свекруха. – Петро мій так любить, як у мами. Ти ж не хочеш, щоб він додому до мене обідати бігав, поїсти? Ну що ти будеш за дружина така? – далі наполягала свекруха.

 Коли я хочу змінити в квартирі щось старе на нове – свекруха постійно мені каже: – Але ти ж до нас без приданого прийшла, на все готове. Адже слово яке: – придане!

Я розумію, що на мою зарплату продавця я не можу нічого особливого купити, але у мене ж є чоловік, який таке сам добре заробляє, та і я скоро повернусь до роботи за фахом. І вже якщо я господиня в цьому будинку, то можу я вирішувати сама що в цьому будинку мені робити. Я не хочу вишивати хрестиком, як хоче навчати мене свекруха і радить Петро. І ніхто мене не переконає, що це красиво і захоплюючи.

А якось чоловік і зовсім мені заявив:- Ти хоч би якийсь серіал переглянула, щоб з мамою його обговорити, а то їй і немає вже про що поговорити с тобою. Але я телевізор взагалі не вмикаю, в інтернеті серіали я вже точно дивитись не буду.

Свекруха буває у нас достатньо часто, і повірте мені, її порад вистачає, є про що поговорити, не вистачало ще і фільми з нею обговорювати.

Якщо говорити відверто, вона наче і непогана жінка, але її багато в нашому домі, і засмучує той факт, що вона себе вважає головною у нашій родині, ще й свого сина переконує в цьому, а я для них наче гостя, принаймні, у них ставлення таке до мене.

Не знаю, чи довго я буду мовчати та жити за їх правилами, які вже давно застарілі і не актуальні на сьогоднішній день, поки мовчу. Так, треба визнати: в квартирі все не моє, я в неї не вклала абсолютно нічого. Але не можна ж жити по старому, як любить моя свекруха в свої сімдесят років. Невже 70-ти річна жінка має мною командувати, бо в її квартирі я, бачте живу?

Я теж хочу нарешті стати мамою. Я вже давно не молода і тягнути немає куди. То що мене далі чекає, я не знаю. Як мені поставити свекруху  на місце, щоб далі не було гірше? Я не хочу суперечок в родині, але мати чоловіка зовсім не розуміє, що вона не права? Як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело