Вони були просто створені одне для одного. Красива, світловолоса з блакитними очима Даша і високий, темноволосий Єгор. Обидва вчилися в одній школі невеликого селища, вміли добре плавати, любили бродити лісом. Обидва добре співали, і красиво виводили душевні пісні під баян, на якому Єгор грав.

Одружилися, пішли дітки, спочатку син Антон, а потім гарненька Улянка. Жили дружно, батько з Єгора вийшов гарний і турботливий, дітей любив, ну а вже про Дашу і не доводиться говорити. Усю любов і материнські почуття вкладала в діточок. Розуміли одне одного з першого погляду, Даша любила рукоділлям займатись, а Єгор вирізав цікаві фігурки з дерева. Цих фігурок-іграшок з часом накопичилося дуже багато.

— Викидати шкода, кудись потрібно ці фігурки віднести, – говорив Єгор, – я вже й сусідських дітей усіх забезпечив ними.

— Слухай, потрібно відвезти в дитячий будинок у місто, я знаю, де він, там багато дітей, – порадила Даша.

— І то правда, діти раді будуть.

Набрав повну сумку іграшок власного виробництва і повіз у дитбудинок. Повернувся звідти задоволений, побачивши радісні очі й обличчя дітей. Так і повелося час від часу. Свої діти підростали, а Єгор не кидав своє заняття, у вільний час пиляв, вирізав. Даша пишалася своїм чоловіком. Добрий, сильний, люблячий і турботливий, завжди пам’ятала, як плакала, коли проводжала на службу, і як раділа, коли зустрічала його.

Даша вважала себе щасливою жінкою, сама любила, і чоловік її любив. Уже й діти навчалися в школі, час летить швидко, особливо коли діти пішли до школи, тільки й відлічувала класи, а не роки. Кажуть, що життя іноді вносить свої корективи в людські долі, та часом такі непередбачувані… Перевіряє на міцність, підносить удар за ударом, саме тоді приходить у життя чорна смуга, потім вона змінюється на білу, і життя наповнюється сенсом.

Минув час, уже Антошка навчався в старших класах і Уляна підростала, як раптом Даша почала помічати, що чоловік її запізнюється з роботи.

Він працював у місті, у селищі не було роботи, влаштувався на комбінат, там і зарплата більша. На роботу мотався на своєму мотоциклі, благо всього сім кілометрів від селища. Єгор частенько став приходити затемна, не вечеряв і лягав спати. Даша пов’язувала це з втомою на роботі, та й дорога на мотоциклі в будь-яку погоду, тільки взимку автобусом.

— Щось серце мені підказує, не просто так чоловік затримується, – задумалася дружина, – запитати напряму не наважуюся, боюся образити чоловіка своєю недовірою.

І так постійно нервувати теж уже втомилася. Найгірше, коли якісь недомовки й сумніви.

Одного разу побачила, як на подвір’ї Антон щось говорить батькові розмахуючи руками, батько не дивився в очі синові. Антошці йшов сімнадцятий рік, вважав себе дорослим, притулилася Даша до вікна, але так нічого й не зрозуміла. Син був дуже злий. Але час минав, Єгор усе так само приходив додому затримуючись.

Не витримала Даша й запитала сина:

— Синку, відчуваючи я, що з батьком недобре щось коїться. Бачила я у вікно, про щось ви розмовляли, скажи правду. Ти дорослий і розумієш, що вже краще знати правду, ніж бути в невіданні й мучити себе думками.

Антон зволікав, сумнівався, але вирішив сказати:

— Мамо, хочеш знати правду? Слухай. У батька є інша жінка і у них скоро зʼявиться немовля. Я якось у вихідний простежив за ним, узяв мотоцикл у Олексія і їхав за ним. Усе зрозумів, а потім йому висловив. Думав, що він одумається, а він усе повторював мені: «не все так просто…». Мамо, ти не переживай, ми з Улянкою тебе не кинемо, і ми на твоєму боці, а він нехай іде.

Даша не здивувалася, бо вже здогадувалася, але ось новина про дитину її добила остаточно.

— Гаразд синку, скажи мені її адресу, побачити я повинна її. Нічого впораємося, у житті всяке буває.

Даша зупинилася перед дверима квартири коханки, намагаючись угамувати хвилювання. Зібралася, постукала, відчинилися двері і з’явилася на порозі невисока, тендітна жінка з животом. Даша навіть здивувалася, звичайна молода жінка, а вона уявляла красуню. Із кімнати вийшов Єгор і остовпів:

— Дашо, ти як тут? – прийшовши до тями, запитав.

— Щоб більше не з’являвся в нашому домі, – зло кинула вона і розвернувшись, швидко пішла.

Удома дала волю сльозам, добу лежала на ліжку, не встаючи. Діти вмовляли, Уляна плакала ридма:

— Мамо, матусю, вставай, – намагалася розворушити чотирнадцятирічна донька.

Нарешті щось клацнуло в голові Дар’ї:

— Господи, у мене ж діти, Уляна, у мене є ви, і більше мені нічого не потрібно, – вона встала, потім привела себе до ладу і попрямувала на кухню, потрібно жити далі.

Через два дні ввечері, вечеряючи, вони раптом почули стукіт у двері, і увійшов Єгор.

— Забирайся, зрадник, чого приперся, – грубо сказав Антон, – у тебе інша сім’я…

— Синку, батько прийшов по речі, нехай забирає і йде, – Дарʼя навіть сама здивувалася своєму спокою. – не забудь залишити ключі, – звернулася вона до чоловіка.

Коли Єгор виходив із кімнати з сумкою, сказав дружині:

— Даш, давай вийдемо на подвір’я, поговорити потрібно, будь ласка, Я тебе не затримаю надовго.

Вийшовши у двір, Єгор тихо почав говорити, так тихо, що вона прислухалася:

— Із Танею я познайомився в дитбудинку, вона сама там виросла, а потім стала працювати вихователем. Їй дали квартиру і якось у черговий раз, коли я привіз іграшки в дитбудинок, вона попросила мене допомогти їй зібрати меблі. Відмовити я не зміг. Потім вона пригостила чаєм. Даш, я і сам не зрозумів як, але ось так сталося. Таня мені розповідала про своє життя, вона багато хворіла, та й зараз здоров’я в неї слабке…

— То ти значить через жалість і переспав із нею? Так, не втекти від того, що уготовано долею.

— Даша, ти запам’ятай, тільки тебе я люблю, і тільки ти мені потрібна. Можливо, ти й маєш рацію, але залишити я її не можу, хворіє вона, тим більше чекає дитину. Розумію, що не пробачиш, але ти маєш знати правду.

Чоловік пішов. Минув час, про нього вона нічого не знала, та й часу в неї на це не було, проводжала Антона на службу, потім Уляна вступила до коледжу. Одного разу вони з донькою були на подвір’ї, коли раптом увійшов Єгор із рюкзаком за плечима. Усі троє деякий час стояли мовчки.

— Їду я до матері, Дашо. Хворіє вона важко, ти ж знаєш, вона одна в селі. Допомогти нікому, паралізувало її, сусіди повідомили.

— А чому одна, де твоя Таня з дитиною?

— А Тані більше немає, її не стало в той же день коли зʼявився малюк… А сина я віддав у дитбудинок. Через нього все моє життя наперекосяк пішло, не можу прийняти його. Він винен у кончині Тані. Не зміг я…

Дарина жахнулася.

— Як ти міг віддати свою дитину, Єгоре? Адже твій син тут ні до чого. Ти ж сам їздив у дитбудинок, завжди шкодував тих дітей, а сам?

— Я все розумію, але не зміг, я так вирішив. Прощавай Даша, нехай у тебе все буде добре. Антону привіт від мене передай, хоч він давно мене викреслив зі свого життя.

Дарина дивилася вслід Єгору ошелешена, якого вона любила завжди. Минув час, Антон повернувся з армії, змужнілий, красивий, і переступивши поріг будинку, раптом зупинився. З кімнати босоніж вийшов зовсім маленький хлопчина.

— Це що за явище? Начебто Улянка ще заміж не вийшла? – здивувався він.

Одразу вискочила мати з кухні й повисла в сина на шиї:

— Антошенько, Антоне, який же ти, ух!

— Мам, а хто це?

Вона взяла на руки хлопчика, а Антон простягнув йому руку:

— Ну давай знайомитися, Антоне.

Хлопчик засоромився, притулився до матері, побачивши великого дядька, а потім тихо пролепетав: – Іван.

Дарина все пояснила синові, сидячи за столом. Антон дивився на матір захоплено.

— Значить ти забрала Ванька до себе. Молодець! Ну ти даєш, як ти так змогла після всього, що тобі влаштував батько?

— Діти ні до чого, а Іванко дуже хороший хлопчик, уже звик до нас. А батько… Він пише листи з села, але я їх не читаю. Хоч Улянка лається і сама їх читає.

Потім приїхала сестра з навчання, довго обіймала брата і стрибала навколо нього. А маленький Іванко теж радів і сміявся, плескаючи в долоньки. Антону дуже сподобався хлопчина, і був задоволений, що в нього тепер маленький братик.

Одного разу Уляна сказав Антонові:

— Слухай, батько живе в селі один, бабусі вже давно немає, він там зовсім один. Я листуюся з ним, мама не знає. Як ти думаєш, може пробачити його нам. Тобі не хочеться поїхати до нього і повернути його додому? Нехай для мами буде сюрприз, я знаю, вона любить його, просто образа гризе.

— Так, сестричко, а думки в тебе правильні. Напевно, поїду я. Потрібно прощати, я вже теж багато побачив у житті. Життя така штука, такі повороти виписує…

Антон матері нічого не сказав, що їде в село, просто повідомив, що хоче зустрітися з другом, Уляна теж мовчала.

Дарина поралася на кухні з пирогом, коли почула шум машини, що під’їхала. Вона виглянула у вікно, і серце її ледь не вистрибнуло з грудей. У двір входив Антон із рюкзаком у руках, а слідом ішов Єгор, їй впала в око сивина на його скронях. У руках у нього був букет троянд. Дарина вискочила на ґанок, злетіла зі сходів і зупинилася перед ними.

Єгор зробив крок назустріч, простягаючи їй квіти, промовив:

— Господи, як же я сумував за тобою… Як я міг образити тебе, не зрозумію, рідніше за тебе в цьому світі в мене немає нікого…

Хоч і кажуть, що в одну річку не увійти двічі, але в них це вийшло. Усі пробачили Єгора, а він оточив їх такою любов’ю і турботою, що всі навколо заздрили. А маленький Іванко навіть якось сказав, що його тато найкращий. Старші діти теж підтвердили.

КІНЕЦЬ.