Два роки тому я з дочкою і онучкою виїхала з України. Живемо ми в Канаді.

Я давно розлучена, маю старшого сина, і дочку. І син і дочка також в шлюбі прожили не довго. Син платить аліменти, в нього дочка, якій шістнадцять років, а дочка і онучка біля мене.

В Канаду ми виїхали не просто так. І я і дочка вже маємо тут чоловіків. Не легко, бо чужина, але нічого, до всього звикає людина.

В селі в Україні залишився ґаздувати мій син. В нас свій невеличкий будиночок. А по сусідству, пліт в пліт живе моя рідна сестра з сім’єю.

Я хвилювалася, коли залишала хату. Я розумію, що скоріш за все не повернуся туди жити. Перед виїздом ми з дочкою все що можна було продали, бо гроші зайвими не будуть.

В будинку в нас три кімнати. В одну з них ми знесли деякі речі, які не встигли продати і закрили її на ключ, щоб син там не шастав з друзями.

Але Андрій зробив ще гірше.

В наше село приїхали люди зі сходу, і ось мій син з одною з них зв’язався.

Ця Ліда, як мені сказала сестра, бо це все твориться на її очах, без зубів, неохайна, але вже живе з сином в нашому будинку.

Я була дуже зла, але нещодавно сестра мені сказала, що в моїй кімнаті, яку я закрила на ключ, вже ввечері світиться.

То точно та Ліда все так обкрутила. Моєму Андрію хватало цих двох кімнат, необхідне ми йому залишили.

Але думаю, що на моєму добротному ліжку і матраці вже спить і Андрій і ця Ліда.

Як мені бути? В будинку я жити не буду, сина з нього не прожену, хоч він і не путьовий, але що робити з тою Лідою?

Андрій каже, щоб я не пхалася, бо в них любов…

Ну жив би собі сам, ні, ще якусь Лідку в дім привів?

Як мені бути?

Джерело