Ну як я зможу це виконати, – мало не плаче Маргарита Олександрівна. – У мене ж не одна донька, а дві. І Люда налаштована категорично: раз їй горщики, то їй і спадщина.

Маргариті Олександрівні лише 69 років, але здоров’я жінки залишає бажати кращого: є проблеми із суглобами, цукром, зором. Бачить вона вже погано, а пересувається самостійно з великими труднощами навіть по дому. Перенесений восени вірус тільки додав проблем.

«Настає час, коли люди похилого віку вже не можуть жити самі, – часто-густо казала їй найкраща подруга, яку якраз забирали до себе син із невісткою. – Тобі хоча б пощастило, у тебе дві донечки, а я з невісткою буду вік доживати. Син, звісно, дуже хоче мене забрати, а от дружина його не горить бажанням, ясна річ, не мама рідна, хоча й стосунки в нас із нею були завжди хороші.

У Маргарити Олександрівни справді дві доньки: Людмила і Марія. Людмилі 44 роки, а Марійці тільки 27. Так вийшло, що друга дитина зʼявилася пізно, все життя намагалися з чоловіком, а вийшло тільки після сорока.

Через велику різницю у віці сестри не дружать і ніколи особливо не були близькими. Людмила навіть підсвідомо звинувачує молодшу сестру в тому, що погіршилося здоров’я мами: саме після других пізніх і дуже непростих потуг з’явилася переважна більшість хронічних недуг. Хоча, звісно, Люда розуміє, що не сестра просила про життя. Але ось тепер стосунки вже як є.

І життя сестер склалося теж по-різному. Людмила заміжня, живуть непогано, у трикімнатній квартирі вони з чоловіком і 16-ти річна донька, подружжя гідно заробляє, ні в чому не мають потреби. А в Марійки все не так райдужно.

— Вийшла заміж далеко вона в мене, – сумує Маргарита Олександрівна. – І з чоловіком, як я розумію, не дуже пощастило. Вони живуть, але скільки ще проживуть. Півтора року тому хлопчики зʼявились, одразу двоє. Марійка не зізнається, але видно, що несолодко їй доводиться.

Квартира, в якій живе Марія, належить навіть не чоловікові, а його матері. Свекруха молодшої доньки активно втручається в життя молодих. Перші роки шлюбу Марійка просила чоловіка вступити в кредитну програму по житлу, але чоловік відмовився: навіщо, якщо в мами дві квартири, а мама не молодшає. Жити, затягнувши паски? Не хочу.

— Приїжджає рідко, раніше, коли працювала й отримувала гроші, Марія і приїжджала, навіть заміжня вже була, і намагалася якось мені допомогти, то купить техніку, то одягне мене до сезону. Тепер у неї просто немає можливості ні приїхати, ні матеріально допомогти, а Люда злиться.

Не так давно Маргарита Олександрівна вкотре опинилася в лікарні, і сусідка по палаті (бувають такі добрі жінки, які лізуть у чужі справи й розмови), сказала Людмилі, яка прийшла провідати матір:

— Ой, донечко, взяли б ви матір до себе, адже є ж можливість, у вас же трикімнатна, я чула? Ну що вона мається одна? Раз на тиждень приїдете і все? А справи домашні щодня. Та й страшнувато з таким цукром і тиском, в одну мить може скрутити…

Людмила тоді порадила цій жінці не лізти в чужі розмови і не вирішувати чужі проблеми. Але через деякий час до розмови з матір’ю на цю тему повернулася, вона ж чудово розуміє, що Маргарита Олександрівна вже справді ледве ходить по дому.

Пропонували провести протезування суглобів, але, як розуміє сама літня жінка, пропонували вже просто для галочки, вона не перенесе операції через тиск і цукор. А треба ж не одну зробити, суглоби зруйнувалися фактично на обох ногах.

— Доглядальницю нормальну не знайти, соцпрацівник – не варіант, – сказала матері Людмила. – З усього виходить, що треба тебе забирати до нас. Я теж не можу щодня їздити через усе місто, мамо, працювати ж теж треба. Із чоловіком я на цю тему говорила, він у принципі не проти. У тебе буде окрема кімната, у нас лоджія велика, вихід прямо з твоєї кімнати туди. Так і зручніше буде, і простіше…

— Правильно, – говорить тоді Маргарита Олександрівна.

– А квартиру мою треба здати, усе ж таки гроші.

Людмила трохи помовчала, добираючи слова, а потім приголомшила маму, що квартиру треба не здавати, а продавати й купувати іншу, для онуки, ближче до району, де живе Люда з чоловіком.

— Я не встигла переварити, що і як, а Люда мені й каже, що треба мою квартиру переоформити на неї за дарчою, а вона вже і продасть, і нову купить, – хитає головою Маргарита Олександрівна.

Так вийшло, що чоловік  Маргарити Олександрівни, якого вже 11 років немає, батько доньок, колись давно розпочинав бізнес із товаришем, перевів власність на дружину, щоб вона за борги не відповідала, бізнес не пішов, а квартира так і лишилася в одноосібній власності Маргарити Олександрівни, доньки за батьком нічого не успадкували.

— А що тебе бентежить, мамо? – сухо поцікавилася Людмила, бачачи замішання на обличчі матері.

— Ну як же… У мене ж вас двоє, – спробувала сказати жінка, але старша донька, немов тільки того й чекала, перебила її.

— Дві доньки? А де Марія, цікаво? Це вона до тебе їздить сюди, у лікарню? Вона розмовляє з лікарями, передачки носить, купує ліки? Це напевно Марійка тебе зараз готова до себе забрати, щоб ти не мучилася?

Ні, мамо, так не піде. Марія спокійнісінько поїхала до чоловіка, хоча й знала, в якому ти стані. Кому горщики, тому й квартира, мамо. Нехай тоді сестра приїжджає і живе з тобою, нехай доглядає за тобою і все оплачує – слова не скажу. А вже якщо це роблю я, то і квартиру – мені!

— Звісно Марія нікуди не приїде. То вони в трикімнатній живуть із чоловіком і синами, а то в двокімнатній зі мною всі будуть? Не поїде її чоловік, а я і пропонувати не буду, – сумує Маргарита Олександрівна. – Просто прикро, що Люда так хвацько це все в одне пов’язала. Виходить, із квартирою мати потрібна, а без неї – мотайся одна, шкандибай, як хочеш?

Є і ще одна причина, через яку Маргарита Олександрівна не може вчинити так, як хоче старша дочка. А куди Марійка з дітьми повернеться, якщо що? У неї ж ні метра немає у власності. Чоловік вкаже на двері і що? Куди? То хоч до матері б приїхала.

— А матері не стане, то половина квартири її, купить хоч якесь житло собі, а ось так узяти й позбавити молодшу доньку спадщини через те, що вона допомагати не може і живе далеко? Як це? І одній ніяк, і Люда руки викручує буквально.

Що скажете? Хто правий? Людмила, яка нестиме всі складнощі з догляду за матір’ю, чи Маргарита Олександрівна, яка турбується про молодшу доньку?

КІНЕЦЬ.