Я просто все ніяк зрозуміти не можу, чому дружина мого сина до мене так ставиться, – якось поскаржилася мені знайома Ольга. – Поганого я їй нічого ніколи не робила за весь час, скільки знаю я її.

Ну так, квартиру їм купити не допомогла, це таки правда, на відміну від її мами й тата. Але у мене, правду кажучи, і можливостей таких немає, як у її батьків, повинна ж вона це розуміти, не зовсім мала ж дитина, все таки.

Справа в тому, що я не працюю вже чимало часу, живу на пенсію одну лише. Зрозуміло, що для невістки я абсолютно стороння людина, але так теж не можна. Ніколи їй нічого не подобається.

До своєї дитини мене чомусь взагалі не допускають. Онукові ось вже рік і два місяці, він мене не знає зовсім. Зустрілися на вулиці останній раз – на руки не пішов ні в яку, за матір сховався і заплакав ще й.

Синові Ольги, Олегу, трохи за тридцять, він п’ять років вже як одружений, з дружиною Світланою живуть вони окремо, квартиру недавно купили. Більшу частину грошей на покупку квартири дала сваха Ольги.

Мама й тато Світлани – люди досить таки заможні, вони ж допомогли дітям і з ремонтом, і з меблями із технікою для цієї ж квартири. Ольгу лише запросили на новосілля.

– Я така здивована побаченому була. Ну як на картинках в сучасних журналах все зроблено! – ділиться Ольга враженнями від квартири свого сина. – Навіть дизайнера вони запрошували, ну, це відчувається.

Все в білих тонах, все поєднується, нічого зайвого, просто білосніжно все скрізь. І начебто все просто на перший погляд, але явно недешево. Грошей, я думаю, туди вкладено чимало було.

У Ольги ніхто не просить брати участь у витратах, але вона все одно відчуває себе не в своїй тарілці від усіх цих затій її сватів.

– Як кухарка, яка несподівано зайшла чогось в царські покої! – сумно зітхає Ольга.

– Я спочатку думала – ну добре, я тоді буду їм з онуком допомагати, приїжджати, з коляскою гуляти, щоб також допомогти, чим можу. Вони ж народили дитину відразу після того, як в нову квартиру в’їхали. Але коли на світ з’явився мій онучок, Світлана заявила, що їй нічого не потрібно від мене – мовляв, народжували для себе, впораємося самі.

Я пропонувала багато разів свою допомогу, але Світлана стоїть на своєму і все – дякую, не потрібно. У підсумку за рік я внука якщо раз п’ять бачила, то добре. Причому, останнім часом дружина мого сина зі мною взагалі в такому тоні розмовляє, як ніби я у них, ну не знаю, грошей багато позичила і не віддаю вже років сім. Телефоную до них дізнатися як справи, а вона мало не “що хотіли, ніколи мені”.

Ольга вже й у сина намагалася дізнатися – чи не ображається невістка на щось? Але той тільки безтурботно махав рукою і все – не звертався, мамо, уваги, Світлана моя просто втомилася, дитина активна, ночами спить погано, вдень на місці не посидить ні хвилини. У дружини зовсім сил вже немає. Синочок їй не приготувати толком не дає, ні прибрати вдома, і на вулиці за ним око та око, їй відпочити навіть ніколи, ні хвилини вільної немає.

– Так я ж готова допомагати невістці завжди з онуком! – впевнено пропонувала свою допомогу Ольга своєму синові. – Давайте я приїду, і приготую щось смачненьке, і приберу, і попрасую. Можу і на вулицю з онуком вийти, і вдома посидіти, і в магазин сходити зі списком, нехай Світланка тільки скаже, що потрібно їй, нехай зателефонує мені, я відразу приїду, тільки покличте.

– Мамо, ну домовляйся з Світланою сама вже якось і приходь! – несміливо промовив Олег. – Я не знаю, які у неї плани на завтра, чесно. Здається, ніяких завтра вдома вони повинні бути. Приходь, звичайно, якщо маєш бажання.

А Світлана з Ольгою і розмовляти не хотіла, особливо останнім часом. І днями, здається, стало зрозуміло, чому.

– Декілька днів тому, увечері, я вже спати лягла і засипати почала навіть, раптом телефонний дзвінок! – згадує Ольга. – Дивлюся на телефон – Світлана, невістка моя. Вона мені сто років вже не дзвонила. Я захвилювалася, звичайно, думала, що щось сталося там в них. Весь сон як рукою зняло, взяла в руки телефон.

А вона як взялася мені щось пояснювати так голосно. Слова не дала вставити. Мовляв, як вам не соромно взагалі, ви подивіться, котра година. Навіщо ви Олега зараз до себе викликали? Ну, погано вам, я розумію, але він же не лікар. Синові вашому на роботу завтра. Рано вставати потрібно. Та й взагалі, мовляв, ми вже спати лягли, тут ваш дзвінок, всі піднялися, дитина прокинулася, так не можна.

Ольга слухала весь цей час докори невістки з круглими від подиву очима – синові вона в останній раз телефонувала вдень, він був на роботі, перекинулися парою слів, у всіх все нормально, та й добре. Телефонувати пізно ввечері без вагомих на те причин синові їй би і в голову не прийшло – навіщо?

Зі слів Світлани стало зрозуміло, що Ольга телефонує синові мало не кілька разів на тиждень, як правило, пізно ввечері, після чого той встає і їде до неї на допомогу. Скільки можна?

– Я весь час хотіла сказати, що це якась помилка, адже я ні в кого нічого не просила, але Світлана мене і слухати не стала. Слова не дала вставити.

Після розмови з невісткою Ольга кілька разів набрала номер сина – безрезультатно, телефон він жодного разу не взяв.

– Спочатку я думала, ох, додзвонюся до нього, все йому висловлю! – розповідає вона.

– Але відразу не додзвонилася. А потім подумала – а навіщо мені, власне, лізти в цю історію і їх сім’ю, псувати відносини з сином? Через кого – через невістку, яка мене за людину не вважає?

Що не зроблю, в будь-якому випадку я залишуся винна. Шлюб там, судячи з усього, протримається ще недовго. Розлучення тільки питання часу. Так що, можливо, і добре, що онук мене не знає, а я його. Все на краще!

Після того Ольга навіть питання синові не задала ніяких про той нічний дзвінок невістки і його поїздок – нехай розбираються самі, вирішила вона. Так буде краще для всіх.

Дуже складна ситуація. Та чи повинна мати рятувати сім’ю сина? Чи може вона щось зробити в цій ситуації, коли невістка має її за людину чужу?

Джерело