Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі. Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти за столом. Але ні. – Ти спеціально, Любко, це зробила? – Що зробила? – В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала Мирону. – Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш? – Я взялась за голову. Вже чотири дні брат з Лілею мене ігнорують

– Та як тобі тільки в голову могло таке прийти? Я ж рідна сестра! Для тебе, Мироне, я лише добра бажала і бажаю. А те, що ви собі там понавидумували, це ваші питання, – сказала я брату, після того як забігла на каву і з чоловічим набором для бриття на його сороковий день народження.
В понеділок у мого рідного брата був день народження – сорок років. Я від Мирона на п’ять років старша, через місяць і свій ювілей святкувати буду. Але я зараз не про себе.
Живемо ми з братом в одному містечку, ще й на одній вулиці. Я прийшла з робити швидше, та й думаю, чого буду брату ті відкритки у вайбер кидати, чи навіть дзвонити, я ж можу до нього на каву особисто забігти і побажати всього найкращого, дивлячись імениннику очі в очі.
Ще на вихідних в Ашані в області купила йому набір, те, що завжди чоловікам потрібно. Я ж готувалася, як не я, хоч і знала, що брат не святкує, бо не на часі.
Коли я прийшла в квартиру, брат був один. Дружина після роботи поїхала до своїх батьків, а діти займалися своїми справами в кімнаті.
Я привітала брата, все, як годиться!
– Ну що, став чайник, хоч кави за твоє здоров’я вип’ємо.
Брат навіть до кави зробив пару бутербродів і сиру нарізав з пліснявою, ну і без “червоненького” не обійшлося.
Ми з братом в гарних стосунках, тому нам завжди є про що поговорити.
Я ж хотіла дочекатися, коли його дружина додому повернеться, але щось Ліля у батьків затрималася. То ж довелося мені йти додому, не дочекавшись її приходу.
Я гарно подякувала брату, а він мені, та й почимчикувала до квартири.
Десь за годинку пролунав дзвінок від Лілі.
Я ж думала, буде обурюватися, чому я її не дочекалася, щоб всім разом посидіти. Але ні…
– Ти спеціально, Любко, це зробила?
– Що зробила?
В голові крутилося різне. Може щось не те подарувала, чи сказала.
– Ти ж знаєш, що вітати людину з сорокаріччям це погана прикмета. І до чого нам тепер готуватися з Мироном, не підкажеш?
Я взялась за голову. Не думала, що люди в наш час такі забобонні.
Але ні брат ні його Ліля мене і слухати не хотіли.
Вже сьогодні четвер, а з того дня між нами мовчання. Образилися.
Ну було б за що.
А що ви скажете з цього приводу?
Чи можна святкувати сорокаріччя? Чи справді брат з дружиною праві?