Знайому запросили на весілля. Вона мене попросила до неї приїхати, щоб укладання зробити. Я не стала Насті відмовляти.

П’ятниця, година дня. Реєстрацію призначено на п’ять. Часу — вагон і маленький візок. Я приїхала саме тоді, коли Женя, чоловік Насті, збирав дітей, щоб відвезти до своєї мами.

Я намотувала волосся на плойку, коли у кімнату заглянув Женя:

– Настя, а де їжа для Стасі?

– В холодильнику. У контейнерах із синіми кришками — суп, із жовтими — друге. Ще візьми з вази яблук та бананів. Хліб для Стасі по дорозі купиш, гаразд?

– Все, зрозумів, – кивнув Женя і зник з мого поля зору.

Женя – другий чоловік Насті. Від першого шлюбу у неї залишилася донька Станіслава і купа не найприємніших спогадів.

Друга дитина з’явилася у них два з половиною роки тому, майже відразу після реєстрації їхнього шлюбу.

– Мамо, а чи можна мені з собою цукерок? — у дверному отворі з’явилося миле личко семирічної Станіслави. А то минулого разу бабуся Дані цукерки давала, а ти мені з собою не поклала!

– Скажи татові, хай цукерки теж покладе. Тільки трохи!

– Дякую, мам! — усміхнулася дівчинка і побігла на кухню.

Настя ледь чутно вилаялася собі під ніс.

– Щось трапилося? – запитала я.

– Свекруха трапилася, — похмуро відповіла Настя. Дитині цукерку не дати! Це просто за межею! І гроші не бере, стерво!

– Взяла б, та купила тих цукерок, і пригощала б обох дітей, що в цьому тяжкого? Ні, вона у нас принципова: «Для свого онука сама все куплю, а про Станіславу дбайте самі. Привозьте все для неї, я даватиму!»

– Не зрозуміла?

Настя докладно пояснила. Світлана Ігорівна, мати Жені, рідко відмовляється посидіти з онуком.

На Стасю вона дивиться, як на супутній доважок:

– Так, нехай теж приїжджає, але заради дівчинки я палець об палець не вдарю!

Настя сама готує їжу для доньки, якою Світлана Ігорівна годуватиме дівчинку у своїй квартирі.
Розважати Стасю теж ніхто не наймається. Тому Настя дає їй із собою книги, розмальовки, смартфон, зошити з ручками та олівцями, прописи.

Якщо Світлана Ігорівна планує похід до цирку, то квиток рідному онукові Дані вона купує сама. Квиток для Стасі купляють батьки.

– Стася молодша була, постійно плакала, що бабуся її не любить. Я їй пояснила, що Світлана Ігорівна – бабуся тільки для Данила, начебто зрозуміла.

– Чекаємо, коли Стася старшого віку стане, коли можна буде її саму вдома залишати, тоді одразу перестане до свекрухи їздити. А там і Данило підросте, теж до баби ні ногою!

– Знайшли б няню і все, — я знизала плечима, щиро не розуміючи, як можна відправляти свою дочку туди, де на неї не чекають, не люблять і всіляко це демонструють.

Але, начебто такий логічний висновок, Настю не влаштував:

– Няні треба гроші платити, а там не чужа людина!

Я доробила зачіску, та пішла. Дивна Настя, слово честі! Раз сама погодилася на таке ставлення до її доньки, навіщо обурюватись?

Бідолашна дівчинка, уявляю, як їй важко там, у гостях у бабусі молодшого брата! А плани Насті, коли діти підростуть, то до бабусі більше не поїдуть, як вам?

Це взагалі щось за межею! Нехай одна дитина зараз мучиться, друга — потім, коли її бабусі позбавлять, зате зараз батькам є де їх обох залишити!

Маразм якийсь! Можливо я чогось не розумію, то виправте мене? Так має поводитись мати? Не кажу вже за “бабусю”!

КІНЕЦЬ.